Невже й на цей раз забракне здорового глузду нашому древньому мудрому народовi зробити вiрний вибiр? Щоб потому, вже вкотре, не кусати лiктi. А полiтичним пройдисвiтам, що довели нас до зубожiння, зневiри й вiдчаю, мiсце не пiд куполом Верховної Ради, а хiба що на смiтнику iсторiї. Таке вiд людей чував. Ото й вам повiм...
Та щоб зламати хребет Змiєвi–Гориничу, нам конче треба привести до українського парламенту об’єднання патрiотичних сил «Наша Україна». Вiримо, найбiльш випробуване i послiдовне.
Бо хiба мислимо, що бiля державного керма отаборилася нечиста сила, що позицiонує себе як Партiя регiонiв. І в цiлком правовому полi безчинствує. Ймовiрно, держава для них не головне. Ось такий прецедент. Та вже в самiй назвi вчувається деструктивна концепцiя федералiзацiї. Чужа українськiй спiльнотi. Бо таки послаблення вiдцентрових тенденцiй провокує протистояння в суспiльствi. Інакше кажучи, це означає посягання на унiтарний державний устрiй. А з iсторiї вiдомо, до чого можуть призвести мiжусобицi. Вiдтак замiсть державотворення народнi обранцi загрузли в боротьбi. Цьому треба покласти край.
Щоправда, помiж братiв–українцiв чимало й таких, котрi палять фiмiам нинiшнiй владi й не хочуть помiчати умисного знищення нашої державностi. Ви ж подумайте: пiсля Харкiвських угод (пролонгацiя окупацiйного ЧФ Росiї) та мовного зґвалтування на догоду «собiратєлям зємєль» почалося переписування вiтчизняної iсторiї. Далi — чого доброго! — територiальнi вiдторгнення. Була ж уже спроба в Сiверськодонецьку. Або ж навiщо, питається, щедрi роздачi паспортiв чужих держав у Криму, на Буковинi чи Закарпаттi? Про що свiдчить зволiкання, а потiм i вiдмова вiд вступу до НАТО — органу колективної безпеки в Європi? А ще пiдкажiть лишень, хто в нас за мiнiстра оборони чи очолює СБУ? Їй–бо не українцi... Днiпропетровськi хитрiшi. Вони принаймнi декларують Батькiвщину.
Вiщування, що нинiшнi вибори мало що змiнять у розстановцi полiтичних сил, думається, хибнi. Змiнять! Якщо кожен iз нас ще раз переосмислить своє ставлення до «Нашої України». Було, й самому закрадався сумнiв, така думка: доведеться пристати до «Свободи». З огляду на те, що О. Тягнибоковi якраз притаманний той радикалiзм, якого начебто бракувало В. Ющенку. Та вчасно спохопився, чи ж можна кого зiставити з ним за рiвнем полiтичного — та що там! — фiлософського мислення? Пам’ятаємо ж лейтмотив його виступiв: лише вiльний громадянин у власнiй державi має надiю на достойне життя. Манера спiлкування щира, довiрлива, як рiвного з рiвним (хоча багатьом не завадило б до нього дорости), без найменших менторських натякiв чи присмаку благодiйництва. Останнє тільки принижує, ображає i межує з диктаторськими замашками. Вiктор Андрiйович дiяв по правдi та совiстi, шанував букву закону, кожного звеличував. Бувало, напоумлював до активної життєвої позицiї. У нього немає злоби до супротивникiв. Тiльки прикрiсть за них. На Близькому Сходi, примiром, до такого молилися б. У нас затюкали.
І ще ледь не забув. Попри шалений спротив п’ятої колони, парламентську обструкцiю, його полiтика все ж була дiєвою. Про Україну заговорили у свiтi. Вiдкривалися перспективи європейської iнтеграцiї. Наш добробут — не вiрте передвиборчим рекламним брехням! — неухильно полiпшувався. Нам же настирливо втовкмачували про розчарування. Воно не забарилося при нинiшнiх балакунах. Аж тепер вдовольнилися! «Найрейтинговiший» полiтик щось як скаже «французскойо слово», то вже слухаємо мовчки, оторопiвши...
Видно, таки прорахувався А. Яценюк, злигавшись з iновiрцями. Примарнi прожекти у симпатяг Н. Королевської та В. Кличка. Яловi. Досi обiцяють манну небесну криваво–червонi. Щось принишкли соцiалiсти–«прогресисти», причаїлися литвинiвцi. То чи нам не остогидло на роздорiжжi? А як злагоди немає — немає й пуття. І не забуваймо: весь той безлад твориться при нашому потураннi — бачили очi, що купували.
Нам же знову пiдсовують фiговий листок демократiї, що аж в очах рябiє. Будемо ж мудрiшими — об’єднаймося навколо нацiональної, державотворчої iдеї. З Ющенковою вiрою в Україну. З вiрою i повагою до себе, гiдних її громадян. Із погордою подивимося на дiльничних наймитiв вiртуальних партiйок. Ми ж бо законнi господарi країни. Навiть якщо й не погребували пайками. І таки нам усiм не байдуже, кому вручити свою долю, долю наших дiтей i внукiв на найближчi п’ять рокiв — мудрецям чи розбишакам. З вiдповiддю не поспiшаймо. У нас iще кiлька днiв на роздуми й одна нiч. Нiч перед боєм за Україну, вiльну i незалежну, процвiтаючу. Проведемо її в молитвi. У серцi з Богом i Україною. Хiба забули?
Вiрю. Знаю. Можемо.
Разом переможемо.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
