Господарі нічного неба

18.10.2012
Господарі нічного неба

Про своїх підопічних — кажанів — Ігор Івашків знає все.

Мало хто з львів’ян увечері звертає увагу на кажанів. Ще менше знає, що кажанів у Львові аж 18 видів. Тим паче мало хто з містян ними захоплюється. А дарма, адже рукокрилі — дуже цікаві і симпатичні створіння. Львівських кажанів уже другий рік поспіль вивчає молодий науковець Ігор Івашків. Учений є аспірантом Інституту екології Карпат НАН України і вже другий рік займається дослідженнями рукокрилих на території міста Львів та й загалом на заході України.

 

«Вітчизняні» кажани ніякі не «кровосісі»

Це лише на перший погляд робота науковця сконцентровується в бібліотеках за книжками. Насправді пан Ігор досліджує кажанів і вдень, і вночі; і влітку, і взимку; і в будь–яку погоду. «От, після розмови піду по своїх маршрутах спостерігати кажанів у польоті», — каже він.

Ідемо разом. Побачити кажана в сутінках нетренованому оку не так і легко. «Ось де він полетів! — показує науковець, я ж тільки окуляри протерла. — Цей прилад (ультразвуковий детектор. — Авт.) вловлює їхні сигнали і записує на диктофон. А потім я їх розшифровую і точно знаю, який вид кажана тут полює». Поки можемо глянути на ультразвуковий детектор іншого типу. Він уловлює ультразвуковий сигнал кажана, перетворює цей сигнал на звук, який чує людина, і зразу показує його частоту на екрані. Найчисельнішими з рукокрилих Львова є кажан пізній і вечірниця руда. Їхні сигнали мають частоту 27 кГц і 20 кГц відповідно. У різних видів — різні частоти, проте трапляється, що в деяких видів частоти перекриваються, (наприклад, у нічниць). Це і зумовлює певні труднощі у їх визначенні з допомогою детектора.

Перше, що спадає на думку, — маленькі чіпкі лапки кажана, тож одразу питаю, чи може кажан вчепитися у волосся. «Це найрозповсюдженіше запитання, — усміхається дослідник. — Друге: «чи п’ють кров?» Відповім одразу на обидва — «ні». Кажани не мають на меті вчепитися комусь у волосся, а якщо такі випадки траплялися, то їм є цілком зрозуміле пояснення. Навколишній світ рукокрилі сприймають, в основному, з допомогою ультразвуків. Вони подають сигнал і орієнтуються, де що розташоване, по тому, як він відбивається. Від твердих поверхонь хвилі відбиваються, а от у волоссі вони можуть «загубитися». В екстремальній ситуації, коли, наприклад, кажана розбудити і він змушений тікати, пославши сигнал, тварина може вирішити, що вихід там, від чого ультразвукова хвиля не відбилась, полетіти і заплутатись у волоссі. Але це — виняток, а не правило. А щодо смоктання крові, то і справді в Південній Америці живуть кажани, які нею харчуються. Але на наших теренах таких точно не зустріти, тож боятися нічого — «вітчизняні» кажани їдять тільки комах».

Лечу по пам’яті, а не за радаром

  Хоча ультразвукові хвилі дозволяють кажану досить точно орієнтуватися в середовищі, що його оточує, є у цих симпатичних ссавців кумедна вада. На так званих місцях «прольоту», де тварина часто буває і пам’ятає, що і де тут розташоване, кажан летить по пам’яті, ігноруючи перешкоди. «Так було в селі Залісся на Тернопільщині, — розповідає хіроптеролог (так називають учених, що досліджують кажанів). — Там є відомі на всю Україну печери (Млинки, Угринь), і дуже довго вхід до них був відкритим. Печери — ідеальне місце для життя кажанів. Там живуть цілі колонії деяких видів рукокрилих. Але заради безпеки вхід до печер довелося закрити. Для кажанів у дверях залишили отвір. Але, з розповіді очевидців, не всі тварини змогли потрапити усередину. Багато з них вдарялися об двері, деякі так загинули».

  Знаючи цю особливість кажанів, дослідникам вдається ловити цих тварин. З цією метою розставляють спеціальну сітку на місцях  «прольоту» або полювання. «Влітку ми розставляли сітку над водою, — пригадує пан Ігор. — По–перше, над озером ввечері багато комах літає, по–друге, кажанам у спеку також пити хочеться. Так цікаво спостерігати, як вони п’ють воду, зачерпуючи її мордочкою на льоту. Але головне –  в таких обставинах рукокрилі почувають себе в безпеці і літають «по пам’яті». Щоправда, буває і таке, що кажан підлітає до сітки, гальмує, зависає в повітрі, вивчаючи перешкоду, далі облітає і зависає з іншої сторони сітки».

  Різні види рукокрилих, потрапивши у пастку, поводяться абсолютно по–різному. Нічниці і широковухи заплутуються і чемно чекають, поки їх звідти дістануть, а от кажан пізній щодуху намагається виплутатись. «Коли я бачу, що втрапив саме він, то одразу одягаю дві пари шкіряних рукавиць, — зізнається Ігор Івашків. — Цей кажанчик прогризає сітку навколо себе, куди тільки зможе дістати. А для того, щоб його звідти виплутати, спочатку чекаю, поки він прикусить рукавицю і триматиметься за неї, поки його не розплутаєш».

Голими руками краще не ловити

Вкусити тваринка і справді може. Хоча маленькі за розмірами види шкоди не завдадуть, а от трохи більші можуть і до крові покусати. Тому, якщо кажан потрапив до квартири, голими руками його краще не ловити. Кажани переносять сказ.  «І вірус хвороби в крові рукокрилих особливий, — пояснює науковець. — Вони самі від нього не вмирають, але заразити людину смертельною недугою цілком можуть».

  Стійкість до сказу мають усі рукокрилі. А от звичайний грибок для них може стати смертельним. Багато американських кажанів гинуть від грибкової хвороби, а от львівські кажани, як, зрештою, і всі європейські, стійкіші до цих захворювань. 

По кажанiв — хоч на край світу 

Щоб спостерігати за суб’єктами своїх досліджень, Ігорю Івашківу часто доводиться ночувати в парках або лісах. «Річ у тім, що кажани вилітають на полювання через півгодини після заходу сонця, — пояснює пан Ігор. — Це для них оптимальний час. Тому і підлаштовуюсь. Тепер вирахувати потрібний момент неважко — зайшов в інтернет, подивився, коли сонце сідає, додав тридцять хвилин і — вперед, на дослідження! До речі, у світлі ночі, коли місяць у повні, деякі види кажанів на полювання не вилітають. У такий час їх добре видно, і сови, що на них полюють, опиняються у дуже вигідній ситуації. Певні види пристосувались до цього і перечікують повний місяць «удома».

За словами науковця, в різних частинах міста можуть селитися різні види кажанів. Для того щоб достеменно знати, які саме види і де мешкають, Ігор Івашків розробив більше двадцяти маршрутів, головний критерій яких — тип забудови і рівень озеленення. Центральні вулиці зі старими австрійськими будівлями, новобудови у спальних районах, особняки чи території лісів і парків міста — за такими параметрами поділив Львів у своїх дослідженнях науковець.

«У Львові колись кажанів було більше, — продовжує пан Ігор. — Про це свідчить хоча б той факт, що після Другої світової з вежі Корнякта (дзвіниця Успенської церкви) вивезли вантажівку з послідом цих тварин. Крім того, звичним місцем проживання для кажанів завжди були міські горища. Я часто знахо­джу там сліди їх присутності. Проте тепер такі «квартиранти» там — рідкість. За два роки досліджень я не знайшов на горищах жодного живого кажана. Можливо, вони кудись «переселились», проте сказати напевно ми наразі не можемо».

Однією з причин такого «переселення» можна вважати те, що кажанів «виживають» з їхньої території люди. Ремонти на горищах виганяють кажанів, і тварини змушені шукати іншого прихистку. «Хоча часто люди навіть не знають, що на їхніх горищах мешкають кажани, — каже Ігор Івашків. — Нам не раз люди казали, що у стіні щось шарудить. А це рукокрилі залізли в отвір між стіною і утепленням».

«У мене є дозвіл Львівської греко–католицької єпархії на відвідини всіх церковних горищ, — продовжує науковець. — Дозвіл дуже колоритний. Написаний на гербовому папері. Ніколи раніше такого не зустрічав. У пошуках рукокрилих побував і на горищі лікарні по вулиці Кульпарківській. Для цього також брав дозвіл у головного лікаря. Здавалося б, там для цих тварин ідеальні умови: високі стелі, стара будівля, багато дерев навколо. Але там також жодного кажана не знайшов».

А зловіть мені кажана... для сови

Під час досліджень був помічений ще один цікавий факт — життя у місті пристосувало кажанів до того, що взимку вони не мігрують, а залишаються у теплих підвалах та щілинах багатоповерхівок. Це ще раз доводить, що кажани — надзвичайно розумні тварини. Тому дуже шкода, що їх стає все менше.. «Польські науковці, до прикладу, розповідали, як їхні синиці облюбували полювання на кажанів, — продовжує дослідник. — Взимку, як відомо, тварина впадає у сплячку, її серцебиття та метаболізм уповільнюються. З такого стану кажан виходить не одразу. І траплялися випадки, коли кажан падав донизу і його з’їдали миші, пацюки і... навіть синиці. В нас я про таке ще не чув».

Але головним природнім ворогом рукокрилих є люди, які ставляться до цих тварин здебільшого з відразою. «Кілька показових випадків можу розповісти. Нещодавно нам зателефонувала жінка і попросила спіймати для неї кілька кажанів. Вона ними, виявляється, годувала свою сову, — каже науковець. — «Своїх» кажанів, які жили під вікном, вона вже згодувала птахові. А коли ми були в Тараканівському форті, то нам розповідали жахливі історії про те, як бідолашних кажанів узимку, коли вони сплять, живцем випалювали».

  • Пташку шкода!

    Про древню традицію випускати з кліток птахів на свято Благовіщеня, напевно, чули всі. А от мені все ж таки хотілося б розповісти про хлопця, який не тільки випускає птахів із кліток, а ще й попередньо лікує їх скалічені тіла та крила. Дмитру Максименку лише 21 рік, але своєю незвичайною волонтерською діяльністю він займається вже більше семи років. >>

  • Замість «будки» — євродім

    Двадцять років тому колишній киянці, яка довгий час мешкала y Європі, Тамарі Тарнавській вперше на теренах СНД вдалося зареєструвати Міжнародне товариства захисту тварин SOS. Тоді за кілька років силами організації було закрито міську «шкуродерню» та відкрито на її місці притулок для безпритульних тварин. Не без участі товариства в Україні з’явився Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». >>

  • Вепри на замовлення

    Ця історія встигла обрости стількома пікантними подробицями, що може претендувати на справжній детектив. Тут є все — і звалені в купу «жертви», і зацікавлені сторони, і навіть відкрите кримінальне провадження. >>

  • Смугастий рейс

    За ті півтора року, поки триває воєнне протистояння на сході нашої країни, меценат із Генічеського району Олексій Гетта прихистив у своєму сафарі-парку більше ста п’ятдесяти тварин із цирків та приватних зоопарків. Леви, ведмеді та інші тварини, як і люди, стали біженцями із зони АТО на сході України. >>

  • Волохатий «тренажер»

    Зоозахисники Львівщини б’ють на сполох. Вони вже не перший рік намагаються визволити двох бурих ведмедів, які живуть у собачому розпліднику і яких використовують як живі «тренажери» для нацьковування мисливських собак. «Три роки тому до нас звернулися мешканці села Брониця Дрогобицького району. Власне там, неподалік, і розташований розплідник лайок «Енейко», — розповідає представник Асоціації зоозахисних організацій України Марія Трунова. >>

  • Святе місце — порожнє?

    Скандально відомий директор Київського зоопарку Євген Кирилюк написав заяву про звільнення. Про це на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомив радник голови КМДА Дмитро Білоцерковець. Щоправда, у прес-службі Київського зоопарку, куди «УМ» звернулася по офіційний коментар, цю інформацію не підтвердили і не спростували, порадивши надіслати інформаційний запит на ім’я начебто вже звільненого директора. >>