«Святитель–хірург». У кадрі — Віталій Безруков.
«Подвиг святителя Луки — одна з найяскравіших історій ХХ століття. Це безумовний приклад подвижництва для мільйонів... Звісно, така доля потрібна для втілення на екрані... Я не згоден з тим, що варто чекати другого Тарковського, аби з’явився фільм про святителя Луку...» Виголошуючи цю думку на минулорічному фестивалі «Золотий Витязь», режисер Микола Бурляєв наче у воду дивився. Про уродженця України Валентина Феліксовича Войно–Ясенецького його нащадкам з кіноекрана треба було розповісти вже давно. І вже наступного року компанія «Патріот фільм» обіцяє запросити на презентацію картини «Святитель–хірург».
Лікар і священнослужитель, лауреат Сталінської премії і архієпископ, учений і проповідник, каторжник і богослов, автор 55 томів наукових праць і 15 томів проповідей, людина, наукові роботи якої і досі залишаються настільними книгами хірургів, а живописні полотна могли б прикрасити експозиції найпрестижніших художніх галерей світу... Про Валентина Войно–Ясенецького, житіє якого перекладене румунською, англійською, французькою та іншими мовами, багато знають у Греції — тут святителю Луці побудовано близько 30 капличок, а історія про дивовижне зцілення хлопчика–піаніста лягла в основу сюжету документальної стрічки «Сильніше смерті. Молитва». У рік 135–річчя з дня народження святителя Луки свою пошану цій людині вирішила нарешті висловити й Україна. Зйомки фільму з робочою назвою «Святитель–хірург» зараз тривають у Києві, зніматимуть його також у Криму та в місті Щорс на Чернігівщині. Бюджет картини — близько 5 мільйонів доларів, третину з яких надає держава. У головних ролях — Катерина Гусєва, Віталій Безруков, Андрій Самінін, Володимир Гостюхін, Вікторія Малекторович, Олександр Шевченков та інші... Режисер стрічки — Олександр Пархоменко.
Катерина Гусєва, відома за серіалом «Бригада» та іншими фільмами, у «Святителі...» грає дружину головного героя Анну Ланську. Жінку, що подарувала своєму коханому чотирьох дітей і померла від туберкульозу, не доживши й до сорока років. Ця доля настільки схвилювала Гусєву, що для участі у картині вона навіть погодилася на досить жорсткий робочий графік. Річ у тім, що Катерина — молода мама, у «Бригаді–2» вона знімалася вагітною другою дитиною. Тож аби не залишати малюкiв надовго, на зйомки актриса прилітає щодня. Годинку перепочине після перельоту — і в кадр. А потім — на літак і знову до своїх малюків.
На головну роль запросили двох артистів: у молодшому віці Святителя Луку грає Андрій Самінін (Театр драми і комедії на Лівому березі), у старшому — Віталій Безруков (актор і сценарист, батько Сергія Безрукова). «Я вірю в долю, — розповідає Віталій Сергійович. — І коли мені прислали цей сценарій — зрозумів, що десь уже читав цю історію. Можливо, в якихось журналах, епізодично, але мені вона була знайома. Для того щоб зіграти цю роль, я не прагнув аж занадто занурюватися у професію, у медицину... Адже я граю не професію, а людину, яка була стовпом віри. Без таких, як святитель Лука, і віри б не існувало...Неможливо залишатися байдужим до цієї людини, що обрала шлях священика у дуже важкі часи».
Режисер Олександр Пархоменко говорить, що Віталій Сергійович візуально дуже схожий на свого героя. А ще, визначаючись із актором, продюсери шукали чоловіка з одухотвореним поглядом. «Любов, віра, духовне становлення людини через страждання і перепони — ось що нас цікавило в цій історії насамперед», — говорить режисер.
Дітей Анни та святителя Луки грають справжні брати і сестри Козлови — Ліза, Філіп, Катя й Костя. На знімальному майданчику вони почуваються, немов у себе вдома. Завдяки мамі Каті, яка вирішила максимально інтегрувати своїх малюків у кіномистецтво, ці дітлахи, незважаючи на досить юний вік, мають величезний досвід роботи в кіно, багато знімалися у рекламі. Причому статева відмінність у житті та на екрані для Козлових — не проблема. У «Святителі...» чотирирічна Катя грає молодшого сина Анни й святителя Луки.
«Святитель–хірург» — картина, яка створює внутрішній стрижень, — говорить продюсер Олег Ситник. — Цим фільмом ми хочемо закликати до духовності і привнести духовність на наші екрани — її там зараз дуже мало...»
Спершу історію про Валентина Феліксовича Войно–Ясенецького мав екранізувати режисер Сергій Маслобойщиков. Але через те, що його погляди на форму та ідею цього фільму відрізнялися від тих, які пропонували озвучити продюсери, Маслобойщиков від участі у проекті відмовився.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
