Якщо мода взагалі мінлива й непередбачувана, то мода на Схід вирізняється постійною актуальністю. Оскільки завдяки глибочезній, як у часовому, так і в смисловому значенні, філософії цієї частину світу закладена потужно-гіпнотизуюча енергетика, що проймає, збуджує й провокує. І якщо хтось чує про таке вперше — є гарна нагода пересвідчитися у цій мудрості, перевіреній роками та поколіннями, особисто. В київському салоні «Антикваріат» триває виставка «Світ у гірчичному зерні», на якій експонуються 100 витончених статуеток (окімоно) та брелоків (нецке). Ця оаза Японії в центрі Києва стала можливою завдяки колекціонеру, президенту Асоціації національно-культурних об'єднань України Олександру Фельдману. У «Світі у гірчичному зерні» він презентував лише половину свого зібрання: всього в колекції Фельдмана, яку порівнюють з деякими приватними колекціями Італії, Франції а також Ермітажу, більше 200 нецке та окімоно.

Зазвичай фестиваль «Відкрита ніч» намагається розбити в часі конкурсні перипетії і церемонію нагородження. Після кіносеансу з вечора до ранку, на який збирається вся прогресивна рать вітчизняного кінематографа, лише оголошують імена переможців, а дипломи та призи їм вручають за кілька днів, у комфортніших та урочистіших умовах. Так сталося й цього року — лауреатів «Відкритої ночі — дубль 8» віншували днями у столичному Будинку кіно. Урочисто-скорботну атмосферу свята раз по раз пронизували тяжкі зітхання героїв дійства. Арт-директор фестивалю визнав, що проблеми з наповненням бюджету «Відкритої ночі» цьогоріч загострилися особливо. Кошторис переписували неодноразово, проколюючи на «паску» фестивалю все нові й нові дірочки. «Якщо ситуація не зміниться, наступний фестиваль ми проводити не будемо», — сказав Михайло Іллєнко.

Кілька днів тому на полиці столичних книгарень львівське видавництво «Літопис» привезло новий бестселер. Успіх книжці пророкують перекладачі, видавці та всі інші, хто прочитав цей твір до того, як він потрапив у магазини. Йдеться про спогади Олени Скоропадської, дочки останнього гетьмана України. Книжка «Остання з роду Скоропадських» написана спочатку німецькою мовою — тільки десять років тому старенька Олена добре освоїла українську. Як говорить її перекладачка Галина Сварник, книжку не давали редагувати львівським коректорам, так вдалося зберегти ту неповторну колоритну мову, якою розмовляє сама авторка.

Відомого кіноактора, народного артиста України, лауреата Комсомольської премії ім. Миколи Островського Володимира Талашка добре знають українські кіно- і телеглядачі. Пам'ятають його старшого лейтенанта Скворцова з популярного фільму «В бій ідуть тільки «старики», китобійця-гарпунера Неда Ленда з телестрічки «Капітан Немо», відчайдушного міліціонера Басаргіна з телесеріалу «Народжена революцією», січового поручника з «Таємниці святого Юра», підполковника Русанова з картини «Якщо ворог не здається...», мужнього мента Тополю з фільму «Таємниця червоної ртуті» — героїв сильних, надійних, переконаних у своїй правоті. Шанують Талашка кінематографісти-пенсіонери за неспокій, сердечність і вчасну допомогу — він багато років очолює комісію соціального захисту Спілки кінематографістів України; поважають молоді театральні діячі: вже десять років він — на чолі журі Молодіжного творчого конкурсу театральних колективів. Люблять свого педагога і студенти кінофаку Київського державного університету театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого, де він працює ось уже майже десять років.