Якби всі епізоди і всіх фігурантів цiєї злочинної епопеї об'єднали в одному судовому процесі, то Феміді знадобилося б набагато більше часу, аби ретельно дослідити всі деталі справи. Досить лише уявити, яких труднощів завдала б необхідність допитати свідків та потерпілих, які мешкають у різних районах Вінницької, Кіровоградської та Черкаської областей. Тому слідство та державне обвинувачення пішли іншим шляхом — кримінальну справу стосовно організаторів банди виділили в окреме провадження і направили до апеляційного суду Вінницької області, а діяльність інших членів кримінального угруповання розглядають районнi суди, набагато ближчi до місць дії. Одні з них сьогодні вже засуджені, інші чекають на вирок.
Один зі злочинів, скоєних безпосередньо обома організаторами банди у червні 2002 року, отримав широкий резонанс на Вінниччині. Тоді в селищі Брацлав за нез'ясованих обставин у своєму будинку з вогнепальної зброї було вбито дружину директора місцевого сільськогосподарського технікуму. Чутки, які переповнили область, в одній з версій навіть пов'язували загибель жінки із професійною діяльністю чоловіка та можливою помстою йому за щось. А оскільки це відбулося в період випускних іспитів та в переддень вступної кампанії, то чутки впали на досить вдячний грунт. Коли ж через вісім місяців міліція таки затримала вбивць, з'ясувалося, що насправді плітки були безпідставними. Жертва була випадковою — на її місці міг опинитися будь-хто інший із потерпілих, бо злочинці просто прибирали небажаного свідка.
Так само випадково вони вийшли на потерпілу сім'ю: якось на риболовлі керівник банди — мешканець Бершаді Сергій Макаревич — підслухав чужу розмову, в якій люди говорили про те, що директор технікуму — дуже заможна людина. Спершу він поїхав у Брацлав на розвідку. Там знайшов потрібний будинок, вигляд якого вказував на небідного власника, вивчив його розташування, околишні території і вулиці. А через деякий час разом зі своєю «правою рукою» — жителем Ладижина Володимиром Дворніком, — прихопивши чужу машину та озброївшись пістолетами, вирушив до Брацлава.
Вони напали на будинок директора у незвичний для подібних акцій час — із самого ранку, спокійно увійшовши через відчинені двері. Однак жінка, яку вони намагалися «нейтралізувати» за допомогою газового балончика, не дуже-то й перелякалась: вона пробувала відбиватися від нападників, розбила вікно, але сили були нерівними. Невідомо, як би розвивалися події, якби розбійників не злякав невідомий чоловік, який наблизився до будинку і хотів зайти всередину, а потім пішов. Злочинці вирішили втекти, прибравши єдиного свідка. Виконання «вироку» взяв на себе Макаревич.
Іншого разу жертвою бандитів мав стати житель райцентру Тростянець, але чоловік, мабуть, народився в сорочці: він вижив після п'яти важких вогнепальних поранень, завданих йому Дворніком.
Два вищезгадані епізоди належать до найнебезпечніших. Але не менш нахабними були і кілька десятків крадіжок та розбійних нападів у населених пунктах трьох областей, серед яких можна окремо виділити серію крадіжок домашньої худоби та птиці. Діяли просто: під'їжджали вночі до наміченої садиби, замикали знадвору двері, щоб не вийшли господарi, потім у хліві вбивали з пістолета свиню, вантажили на авто і забиралися геть. Після такого «тренування» вони без особливих вагань підняли зброю проти людей. При обшуках у бандитів вилучили справжній арсенал — рушниці, пістолети та револьвери з комплектами набоїв. За Макаревичем навіть рахується епізод зброярського гендлю, коли він дуже вигідно продав один із пістолетів.
За подібних обставин можна було чекати лише суворого вироку. Так і сталося — Макаревича засуджено до довічного ув'язнення. Дворніка від «довічки» «врятував» потерпілий із Тростянця, який усупереч волі бандитів залишився жити. Але п'ятнадцять років у місцях позбавлення волі — теж немало.
Сергій ЗАТОЦЬКИЙ.