Анатолій Кондратьєв незадовго до ув’язнення. Фото з архіву родини Кондратьєвих.
З Анатолієм Кондратьєвим, тоді першим заступником голови Солонянської райдержадміністрації, ми спілкувалися ще у серпні 2005 року, на хвилі Помаранчевої революції. Тоді на Дніпропетровщині вже лунало невдоволення від того, що в більшості сільських районів нову владу очолили зовсім не ті люди, які мали б втілювати у життя гасло «бандитам — тюрми». Лише кілька адміністративних одиниць стали винятком iз цього правила. Серед них і Солонянська РДА, яку очолив екс–очільник районної міліції, а під час президентських виборів — керівник районного штабу Віктора Ющенка, Петро Швець. Отож у Солоному склалася ситуація справді «без питань».
Коли я завітав до коридорів нової влади у районі Петро Швець у спілкуванні здався доволі поміркованим. А от його першого заступника Анатолія Кондратьєва я слухав із захопленням — мовляв, ось де справжній «помаранчевий» правдолюб. Ось найхарактерніші рядки з публікації «УМ» за 15 вересня 2005 року: «Чиновники часто оформлюють землю на своїх родичів, не надто переймаючись навіть належним оформленням документів. За свідченням Кондратьєва, з десяток держслужбовців вони найближчим часом звільнять iз посад саме за це. Районна влада тепер активно ініціює і порушення кримінальних справ щодо подібних діячів, які добивають село до останнього. Але вони переважно завершуються нічим, бо часто–густо рука руку миє... Прикладами на підтвердження сумних реалій Анатолій Васильович мене буквально засипав. У селі Крутому шість ферм розібрали за лічені місяці: керівники вирізали метал, а людям дісталися цегла, шлакоблок і шифер — немовби на паї. В іншому господарстві керівник кричить, що він є ріднею відомого нардепа з Києва і йому на все наплювати».
Але невдовзі після виходу тієї публікації ЗМІ повідомили про затримання пана Кондратьєва за хабар у сумі 5 тисяч доларів США і те, що він десь хутко зник на теренах Росії. І більше жодної інформації. Тільки наприкінці 2009 року газета «Московский комсомолец» повідомила про затримання українського чиновника–хабарника, який перебував у міжнародному розшуку. «Навесні 2006 року Кондратьєв вирішив надати допомогу у вирішенні питання про виділення земельної ділянки під будівництво АЗС, отримавши від протеже п’ять тисяч доларів. Однак чиновника–хабарника було затримано. Доки райрада Солонянського району розглядала подання прокуратури про притягнення Кондратьєва до відповідальності, він покинув межі України», — повідомляло видання.
Зрештою, Анатолій Кондратьєв отримав 6 років і 6 місяців позбавлення волі, які нині відбуває в одній з виправних колоній на Запоріжжі. Там ми з ним і поспілкувалися.
«Я тоді був депутатом Солонянської райради від «Нашої України», — розповів мені Анатолій Васильович. — Причому обирався вже вп’яте. Отож, згідно із законом, вимагалася згода депутатів щодо затримання. Коли ж сесію райради скликали, то зібралося тільки 34 народні обранці з 60, з них мене «здали» лише 18. Отож необхідних двох третин голосів не набралося. Але я добре усвідомлював ситуацію і тому скористався порадою залишити межі України. Все це далося мені надто дорогою ціною. Синові підкинули наркотики, але після того, як його затримали на 10 діб, нічого, зрештою, не склеїлося, хлопцеві пробили голову і тепер він є інвалідом. Звісно ж, зловмисників ніхто шукати не збирається. Коли я про це дізнався, то готовий був підірвати і себе, і їх. Те, що мене хтось шукав, неправда. У Підмосков’ї я заробляв гроші легально і не ховався. Навіть паспорт не міняв. І ким тільки не довелося працювати — і колоди вагою, мабуть, кілограмів 200 тягав, і гриль–будинки, зруби, лазні зводив, і був директором кінноспортивного клубу. Я ж у селі народився, тому руками вмію працювати. Зрештою, після свого початкового заробітку на рівні 500 доларів США пізніше і всі півтори тисячі «зелених» став отримувати. Звісно ж, про всі подробиці свого життя нікому не розповідав. Усе одно не повірили б... Коли ж мене у Росії затримали, то відтоді де тільки у тюрмах не побував — у Серпухові, Бєлгороді, Харкові, Дніпропетровську, Львові.
Автор усе ж таки поцікавився, чи брав екс–чиновник той хабар. «Усе почалося з того, що до нас зачастив один надокучливий громадянин К. з Дніпропетровська, який просив сприяння у відведенні земельної ділянки для будівництва двох АЗС на території Башмачанської сільради. Я його відразу переадресував до голови райдержадміністрації, мовляв, то його компетенція», — згадує пан Кондратьєв і додає, що дніпропетровець через деякий час продовжив навідуватися до нього знову. Просив знайти людину, яка б посприяла.
«Він мені для цієї людини запропонував передати тисячу доларів, iз яких я взяв 300. Зрештою, я про все домовився з одним iз фермерів, який потім у суді підтвердить, що ці гроші призначалися для нього. Проте вирішити питання все одно не вдалося. На засіданні земельної комісії, яку я очолював, ми протокольно оформили рішення про відмову, оскільки дніпропетровець був фізичною особою. Але він продовжував наполягати на своєму і, зрештою, приїхав уже з відповідним листом від одного з ТОВ та надав вельми сумнівний наказ про термінове його призначення директором цієї комерційної структури, до якої доти жодного стосунку не мав. А потім і взагалі держреєстратор надав інформацію про те, що й керівник він «липовий». Проте цього разу проект розпорядження голови РДА був підготовлений. Я направляю дніпропетровця до вищезгаданого фермера, якому він передає через мене 5 тис. дол. Сам фермер, нагадаю, цього не заперечує і в ході досудового слідства, і в суді запевняв, що він цю земельну ділянку мав продати саме за таку суму. А про вищезгадані 300 доларів навіть К. нікому офіційно не заявляв! Але ніхто цього чути не бажав. Як категорично не забажали почути хоча б як свідка і самого «хабародавця». І очних ставок між мною і ним не проводилося, хоч мій захист на цьому наполягав особливо!» — згадує засуджений.
Пан Кондратьєв переконаний, що насправді нікому та земельна ділянка для АЗС не була потрібна, а його просто намагалися «підставити під кримінал». Бо правоохоронці спершу мали б розібратися з особою «хабародавця», який згодом виявиться просто ніким. «Чомусь, судячи з матеріалів моєї справи, в УБЕЗ дніпропетровцю так довірилися, що у присутності двох понятих помітили гроші у сумі 5 тисяч доларів і передали немовби для мене. Але самі поняті, залучені потім як свідки, запевнять, що ніякого К. при виконанні таких дій не було!» — каже пан Анатолій.
Виникає запитання: хіба можна на такій посаді брати готівку від сторонніх? «Я це усвідомлював і тоді. Але й знав що робив, адже суб’єктом отримання хабара не був. Бо дозвіл на вибір і попереднє погодження розташування земельної ділянки дає земельна комісія, а не я особисто. Скажу більше — на мене неабияк тиснули для того, щоб я здав голову РДА. Але я не з тих, що роблять подібні підлі вчинки. До того ж знав, що до Петра Івановича Швеця вони підбиралися ще раніше. Так, прокуратура порушила справу щодо його начебто корупційних діянь, яка завершилася пшиком. Це їх розізлило ще більше. І коли на Дніпропетровщині з’явився новий керівник області, який нібито навчався у виші разом iз нашим районним прокурором, то невгодного їм Швеця з посади таки було звільнено», — зазначає пан Кондратьєв.
На цей час засуджений екс–чиновник пройшов апеляційну та касаційну судові інстанції. Довести свою позицію не зміг і надалі перебуває за ґратами. «Хоча мої захисники у Єдиному реєстрі судових рішень знайшли стільки аналогічних кримінальних справ, коли вища касаційна судова інстанція звільняла від відповідальності посадових осіб, — обурюється Анатолій Васильович. — Ситуація там один до одного з моєю, але рішення приймаються діаметрально протилежні. Справді, закон як дишло — куди повернеш, туди й вийшло. Сподіваюся тільки на Європейський суд iз прав людини».
Засуджений екс–перший заступник голови району «на зоні» працює пожежником у три зміни. За його словами, у його тюремному бараку живе 110 чоловік (iз них, приблизно 40 — убивці). «Але внутрішня атмосфера в нас цілком нормальна. Я ж бо й тут — Васильович. Можливо, за ґратами навіть більше справедливості, аніж на свободі. Для себе я навіть певну статистику вималював. Десь 30% засуджених тут сидять абсолютно ні за що. Ще приблизно стільки ж отримали невиправдано завищену міру покарання, бо вірили у правосуддя й не пішли на поступки», — міркує пан Кондратьєв.
Чоловік говорить, що сповнений рішучості боротися до останнього за своє чесне ім’я і за справді правову державу Україну, де правлять бал не «понятія», а закон. За його словами, нині відповідні депутатські запити на адресу Генпрокуратури стосовно законності його засудження вже зробили народні депутати Юрій Кармазін та Геннадій Москаль.
«Ви не повірите, але 6 вересня 2012 року навіть рідний Солонянський районний суд задовольнив мою скаргу на бездіяльність районного прокурора. Йдеться ж тут не більше й не менше про притягнення до кримінальної відповідальності директора тієї самої комерційної структури, через яку мене підставили. Адже той надав суду завідомо неправдиві відомості про те, що директором є К., але потім це виявилося натуральною брехнею. Проте наша доблесна прокуратура злочину в цьому не вбачає. Але я все одно свого доб’юся. Та й вони, думаю, усвідомлюють, що я для них навіть у тюрмі небезпечний, бо вже не маю почуття страху. І зараз, переконаний, вони більше бояться мене і правосуддя, аніж я їх», — підкреслює пан Кондратьєв.
Наостанок автор поцікавився у засудженого, чи не шкодує він, що намагався втілити у життя ідеали «помаранчевої революції». «Ніскільки! Біда тільки в тому, що ми цей вулик розворушили, але не довели розпочате до кінця. І нинішній відкат, думаю, не надовго. Бо люди вже відчули смак волі. І в цьому, вважаю, головна заслуга Віктора Ющенка, як би його хтось нині не картав. Тому здаватися у мене тепер навіть гадки немає!» — підсумував пан Анатолій.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
