Корінні мешканці столиці ще пам’ятають, якими «прекрасними і зеленими» були каштани, липи та інші дерева, що росли в парках та обабіч доріг. Ще 20—30 років тому рослини виглядали міцними, живими, сильними. Сьогодні ситуація зовсім інша. «Придорожні» дерева масово всихають, а ті, що лишилися, виглядають просто жалюгідно: змучені, хворі, із бурим листям серед літа, з відмерлими гілками. «Зеленбудівці» щороку висаджують нові деревця замість тих, що загинули. Але минає трохи часу (зазвичай півроку–рік), і нові дерева продовжують цю естафету. Чому так трапляється? Що змінилося за останні 20 років? І найголовніше — хто ж той антигерой, який методично вбиває «зелені легені» столиці?
Блакитній ялині тут спекотно
«На жаль, у нас чимало дерев, що «стоять у черзі» на загибель, — констатує директор Київського еколого–культурного центру Володимир Борейко. — Це насамперед стосується лип і каштанів. Нові дерева саджають, через рік гине близько половини, а трохи згодом — і решта. Це справжній конвеєр смерті. Якщо не звертати на це уваги, то за кілька років Київ позбудеться дерев. І не лише символа міста — каштана. Так можуть зникнути цілі парки».
Тема «тротуарних» дерев, які масово гинуть щороку, болить усім столичним захисникам природи. Адже рослина не має ніг, аби втекти з гиблого місця, не має язика, аби просити про допомогу. Відповідальність за життя рослини несуть люди, які створюють для саджанця нестерпні умови. А коли дерево «загинається», замінюють його іншим «смертником». Про це охоронці природи говорять досить жорстко, і на те є причини.
Одна з найголовніших — нерозважливість чиновників, які вперто продовжують висаджувати нежиттєздатні породи дерев. Зеленим «чужинцям» часто не підходить наш клімат. Наприклад, блакитній ялині не місце в гарячому, задимленому Києві. Це не її «фен–шуй», але з радянських часів у нас чомусь звикли прикрашати місця біля адміністративних будівель саме цими північними красунями.
«Блакитка ялина не повинна рости в Києві, — каже Володимир Борейко. — Вона приїхала з Тянь–Шаню, і їй краще рости на півночі. У нашому кліматі вона буде гинути в будь–якому разі. Та й інші хвойні породи почуваються недобре. Річ у тім, що, на відміну від листяних, хвойні дерева мають видозмінене листя, яке міняється не кожного року. Хвоя живе кілька років, упродовж яких усі її устячка засмічуються шкідливими речовинами, сажею тощо. Ви ж знаєте, що повітря у столиці зараз дуже забруднене вихлопами автомобілів. Тому хвоя починає жовтіти, опадає, і дерево гине».
Акація замість липи
Фахівці Київського еколого–культурного центру нещодавно провели дослідження і з’ясували, що в Києві через несприятливі умови гинуть цілі породи дерев. Практично всі горобини, що росли чи ростуть у столиці, загинули. Їх уже спиляли. Майже не залишилося беріз, які висаджували у 70—80–х роках. Воно й не дивно. Береза для нас — невдале дерево, оскільки воно полюбляє північніші регіони, а в нас лісостеповий клімат. Гинуть каштани — переселенці з Балкан, які вперше з’явилися в Києві в 1825 році. Дерева задихаються, та ще й каштанна міль їх вижирає. Гинуть також липи, особливо ті, що ростуть вздовж проїжджої частини доріг. Чиновники, які роками спостерігають таку картину, могли б уже зрозуміти: треба ці породи замінити більш пристосованими до наших умов. Але цього чомусь не відбувається.
«У Києві в жодному разі не можна саджати каштати і липу. Це стосується всього міста, але Оболоні — особливо, оскільки це пісочний район, там спекотно, великі потоки транспорту. Не розумію, навіщо засуджувати рослини на смерть? Треба саджати акацію, вербу, клени — «чисто наші» дерева, яким підходить клімат, які справді будуть гарно рости», — переконаний Володимир Борейко.
Автомобілі, автомобілі все навкруги заполонили....
Утім, клімат — не єдине, що вбиває столичні насадження. Чомусь каштани та липи нормально росли ще років 20—30 тому, і лише в останні два десятиріччя почали так масово хворіти й гинути. Що змінилося за цей час? Як з’ясувалося, причина в солі, машинах та асфальті.
Хоч у Києві немає заводів чорної металургії, величезних хімзаводів, повітря, яким дихають і люди, і тварини, і дерева — надзвичайно брудне. А все через автомобілі, кількість яких в останні 10—15 років неперервно збільшувалася. Досвічені водії кажуть: якби шофер перенісся у часі з 1998 року в наш час, то він би був вражений. Тодішні затори на дорогах — просто квіточки у порівнянні з тим, що коїться на шляхах сьогодні. За даними статистики, у Києві 80% всіх забруднень — це вихлопи автомобільного транспорту. При цьому викид в атмосферу діоксиду азоту (джерелом якого є автотранспорт) ще торік перевищував норму майже в 2,5 раза.
Пил, сажа, токсичні вихлопи машин — усе це діє на дерева. Знижується імунітет рослини, вона хворіє та гине. Столичні екологи називають загазованість смертельним покривалом Києва. І кажуть, що найбільше від машин страждають хвойні породи дерев.
Хто виживе на солончаку?
Інший фактор, який змінився за останні 20 років — це сіль у ролі протиожеледного засобу. «Сьогодні в місті гине у 8 разів більше дерев, ніж 10—15 років тому. Одна з головних причин — сіль, яку використовують взимку для боротьби з кригою на тротуарах і дорогах, — пояснює віце–президент БФ «Київська ландшафтна ініціатива» Володимир Колінько. — Сіль потрапляє у ґрунт і робить його непридатним для росту дерев. Мало яка рослина комфортно почувається на солончаку... У столиці почали використовувати технічну сіль як протиожеледний засіб у середині 90–х років минулого століття. Відтоді в Києві щороку закуповують і використовують приблизно 30 тисяч тонн. За 17 років на київську землю і дороги висипали приблизно півмільйона тонн солі. Це шалена цифра! Якби все це висипали за один раз, уся земля забудованої частини Києва (а це 8 мільйонів квадратних метрів) вкрилася б 20–сантиметровим шаром солі. А речовина нікуди безслідно не зникає — вона або осідає в землі, або розсолом іде в Дніпро».
Прес–служба «Київзеленбуду» підтверджує, що сіль, якою взимку посипають тротуари, згубно впливає на дерева. Пояснюючи причини вирубки лип і каштанів на Хрещатику, фахівці зазначили: «Аналізи проб ґрунту, взяті у лунках дерев показали, що за концентрацією солі ґрунт прирівнюється до солончаків». Через сіль довелося пересадити і вирубати блакитні ялини на Хрещатику. «Засоленість ґрунту в лунках у 26 і більше разів перевищує норму!» — бідкається «Київзеленбуд». Кажуть, замінювати ялинки доводиться раз на п’ять років, тому що більше дерева у солоному ґрунті не живуть.
«У Москві декілька років тому відмовились від технічної солі, і вже на наступний рік екологічна ситуація різко покращилася, — каже Володимир Колінько. — У нас це рішення давно назріло. Якщо Київ замінить сіль на сучасні протиожеледні засоби, дерева матимуть шанс на життя».
Каштани проти молі: нерівний бій
«Зеленбудівці» кажуть, що дерева гинуть і внаслідок «порушення водного і поживного балансів та погіршення аерації ґрунту через його ущільнення». Іншими словами, рослинам не вистачає води, добрив і нормального пухкого ґрунту. Дійсно, де ж деревам взяти воду на тротуарі, де їм залишено квадратик «метр на метр» (а буває, і ще менше) відкритого ґрунту? Та ще й земля так затоптана людьми, а часом утрамбована машинами, які паркуються мало не на дереві, що повітря не надходить до коріння. Тому навіть ті породи дерев, які підходять Києву за кліматом, не назвеш щасливими і здоровими.
А в історії з каштанами до всього набору (клімат, загазованість, сіль тощо) додається і каштанова міль — шкідник, який уперше з’явився в Україні... також у 90–х роках! Комаха настільки швидко розмножується, що в другому поколінні личинки молі займають близько 70—80% площі листочка. Міль виїдає пластину листя, від чого те осипається вже в середині літа. За словами провідного інженера декоративних культур «Київзеленбуду» Олександра Мілейка, щоб не загинути, дерева змушені повторно викидати листя. У результаті рослини знесилюються, хворіють і через декілька років гинуть.
Дослідники застерігають: якщо дозволити цьому шкіднику розвиватись такими темпами, то через 3—4 роки Київ може залишитись без каштанів. А ці дерева за 200 років від моменту завезення з Балкан вже стали символом міста...
