Лауреат? Мовчи

Якщо оголошення імен лауреатів Нобелівської премії з медицини чи хімії очікують переважно колеги й фахівці у цих галузях, то повідомлення про переможця в літературній «номінації» цікавить не лише письменників, а й мільйони читачів в усьому світі. Відучора ті з них, хто ще не знайомий із творчістю 55–річного китайського прозаїка Мо Яня, жадібно полюватимуть за творами цього автора: саме йому Нобелівський комітет цього року присудив найпрестижнішу літературну нагороду. Для знавців це рішення несподіваним не назвеш: букмекери вважали Мо Яня, якого літературознавці називають «китайським Кафкою», одним із п’яти найімовірніших претендентів на перемогу.

Мо Янь — це літературний псевдонім, що в перекладі з китайської означає «мовчи». Справжнє ім’я письменника — Гуань Моє. Він є почесним доктором філології Відкритого університету Гонконгу, його твори перекладено більш ніж десятьма мовами світу, зокрема англійською, французькою та норвезькою. На жаль, українською «китайського Кафку» досі не перекладали, а в Росії публікували лише кілька уривків.

Син селянина із забутого Богом далекого китайського повіту розпочав літературну діяльність 1981 року, коли служив в армії КНР. Мо Янь так і не закінчив школу, бо його дитинство припало на роки «культурної революції» — замість учитися, хлопчик працював на нафтопереробному заводі. Але завдяки непересічному таланту вже 2000 року вперше був висунутий на нагородження Нобелівською премією. До його найкращих творів критики відносять романи «Балади про часник» (1995), «Республіка вина» (1992), «Пишні груди та широкі стегна» (1996), а також збірки оповідань. А роман 1987 року «Червоний гаолянь» здобув славу після блискучої екранізації режисером Жангом Їмоу.

Твори Мо Яня мають чітко виражений соціальний характер. Творить письменник дуже швидко — свій останній роман «Життя і смерть виснажують мене» він написав лише за 43 дні. При цьому пише нинішній нобелівський лауреат лише на традиційних китайських манускриптах пером і чорнилами, не визнаючи жодних комп’ютерів.