На місці реконструкції резиденції Данила Галицького у Холмі. Позаду — собор Різдва Богородиці та дзвіниці.
Півтора місяця тому стало відомо, що Польща нарешті дозволила українським ученим досліджувати ймовірне місце поховання короля Данила Галицького у Холмі під фундаментом римо–католицької базиліки Різдва Пресвятої Діви Марії. Протягом вересня «Україна молода» неодноразово висвітлювала проблематику з цієї теми. Окремі керівники Інституту археології НАН України, експерти і реставратори у своїх коментарях наголошували, що говорити про початок розкопок зарано. Адже на той час ще не було отримано згоду місцевого єпископа на проведення досліджень та призначено керівника українсько–польської групи науковців, яким обов’язково мав бути поляк.
Днями журналіст «УМ» повернувся з поїздки до Люблінського воєводства, організованої Польською туристичною організацією. Побував і у давньому місті Холм, який досі зберігає український дух. На Даниловій горі, де ще тривають розкопки княжої резиденції, автор дізнався від польських археологів, що дослідження місця можливого поховання Данила Романовича разом із українськими колегами вони розпочнуть навесні 2013 року. Адже попередній дозвіл від єпископа вже отримано, а групу українських і польських учених уже очолив учений зі світовим ім’ям — директор Інституту археології та етнології Польської академії наук Анджей Буко.
Наш польський гід Петро Бавука ще на схилі гори наголошує, що місцеві називають її Кафедральною або Холмською. Розуміючи, що перед ним група українських журналістів, додає: «Найвищий насип на горі називають Високою, або Даниловою, горою...». Центральна алея Соборного парку виводить нас до величного комплексу базиліки Різдва Богородиці. Пан Бавука каже, що «історія цих земель бурхлива і цікава», що «ці терени переходили з рук у руки, а кордони постійно змінювалися». Гід не забуває сказати, що першу дерев’яну церкву Різдва Богородиці у середині ХІІІ ст. звів саме князь Данило, а поруч, за якусь сотню метрів, — і свій замок.
Протягом століть на зміну православним храмам прийшли греко–католицькі, за часів російського царату тут знову відновилася православна єпархія, а після першої світової війни — католицька. Собор ще двічі переходив із рук у руки. Настоятель православної церкви Св. Іоанна Богослова, етнічний українець Іван Лукашук, вступає в дискусію із Петром Бавукою. Мовляв, православна єпархія тут із часів короля Данила була. Поляк урешті–решт погоджується. Адже ту ж базиліку звели наприкінці XVIII ст. на руїнах православного храму. Якщо вірити Галицько–Волинському літопису, то саме десь під її склепіннями поховано короля Данила та кількох інших представників династії Романовичів.
Поруч із собором Богородиці — православний український цвинтар. Серед похованих переважно духовні та світські визначні особи, діяльність яких пов’язана зі спільною історією Польщі та України. Зокрема, саме тут у 1940 році поховано прем’єр–міністра уряду УНР в екзилі Пилипа Пилипчука (у період Директорії УНР очолював Міністерство шляхів), який останні роки свого життя провів у Холмі.
Трохи на захід від собору та цвинтаря, але на рівній відстані від них знаходиться Данилова гора. Південно–східну її частину займають руїни монументального палацу Данила Галицького. Площа цієї будови, як на XIII ст., вражає (22 х 57 м), а товщина стін іноді сягає двох метрів! Блоки з тесаного вапняку вирубували з цієї самої гори, і сліди цих робіт можна побачити й сьогодні.
Польські археологи вже третій рік поспіль проводять розкопки на Даниловій горі завдяки гранту від Польської академії наук. За звичною роботою застаємо їх і ми. Керівник розкопок, відомий у Польщі археолог Станіслав Голуб демонструє нам збережені підмурки Данилового палацу та інших споруд, показує малюнки княжої вежі. За його словами, вдалося з’ясувати, що ця насипна гірка, висотою п’ять метрів, добре приховала реліктову кам’яну споруду княжої резиденції Данила Романовича. Археологи вже відкрили мури палацу з оздобленим входом і містечком, а також мури білої вежі.
«Хан Батий зі своєю ордою не зміг узяти цей замок у 1241 році, — зазначає пан Голуб. — Так само монголо–татари не змогли його узяти і у 1262 році. На підтвердження запеклої облоги ми знайшли тут чимало наконечників татарських стріл, а також уламки шаблі».
Наразі реставратори відбудовують вцілілі мури, приблизно на рівні першого–другого поверху. За словами пана Голуба, окремі моделі оригінальних елементів пам’ятки накриють склом, щоб вони могли слугувати для огляду туристами. Законсервовані та відреставровані об’єкти зможуть показати першим відвідувачам не раніше ніж за два роки.
Нас, звісно, цікавить, коли ж саме польські та українські археологи почнуть пошуки могили короля Данила. «Після домовленостей між вашим Президентом і нашим було утворено спільну польсько–українську групу дослідників, яку вже очолив директор Інституту археології та етнології Польської академії наук Анджей Буко, — зазначає у коментарі «УМ» пан Голуб, який також увійшов до цієї групи археологів. — Наступного року ми почнемо дослідження. Згідно з повідомленнями з літописів, Данило Романович разом зі спадкоємцями поховані під церквою. І ця церква розмiщена під нинішнім собором Богородиці, фактично у підземеллі. Де саме треба починати копати? Із цим треба визначатися. Бо не можна копати, де заманеться, треба питати дозволу в єпископа. Попередній дозвіл на дослідження він дав, але треба узгоджувати те чи інше місце, з якого починатимемо. Тому ми з колегами маємо визначитися, де саме почнемо шукати прах Данила Романовича. Князі не бажали бути поховані як–небудь, тому обирали найкращі місця і хотіли бути поховані під порогом церкви, щоб їхні вірні перед входом до храму витоптували для них ласку у Бога».
За словами Станіслава Голуба, до спільної групи дослідників з української сторони вже увійшли доктор архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Микола Бевз і кандидат архітектури з цього ж університету Василь Петрик (який не один рік бере участь у розкопках замку короля Данила у Холмі), а також науковий співробітник Інституту українознавства НАН України, кандидат наук з архітектури Юрій Лукомський.
Щодо керівника групи науковців Анджея Буко, то цей професор відомий, зокрема, й тим, що очолював групу археологів, яка досліджувала рештки жертв Смоленської катастрофи два роки тому на місці падіння польського літака президента Качинського. Два місяці тому професор Буко побував разом з іншими польськими археологами в українському Галичі, де ознайомився з пам’ятками княжої доби та підписав двосторонню угоду про співпрацю у галузі історії, археології та музейної справи.
«Чому ви, українці, не починаєте шукати слідів Данила Романовича у Галичі, а лише у Холмі? — жартівливо розвиває цю тему археолог Станіслав Голуб. — Особисто я вважаю, що ані п’ятки, ані коліна, ані мізинця Данила Романовича тут не викопають! Бо щодо місця його поховання існує багато версій та припущень. Але дуже сподіваюся, що нам вдасться знайти перші поховання та підмурки церкви, яку поглинув собор. Очевидно, що там поховано багато біскупів (єпископів), тож ми досліджуватимемо їхні поховання, з’ясовуватимемо, хто є хто. Тому до складу робочої групи входять український і польський антропологи».
На запитання автора, чи зможуть антропологи ідентифікувати останки короля Данила серед поховань під церквою, пан Голуб зауважив, що династія Романовичів давно припинила своє існування, тому «важко правильно визначити особу князя». «Але ж правителів того часу, як правило, ховали у саркофазі, на якому є написи тощо», — не вгамовуємося ми.
«Певні речі антропологічні, хоча й приблизні, за якими можна розпізнати Данила Романовича, є. Тим більше що сучасні технології дозволяють встановити точний антропологічний вигляд людини, — врешті–решт «здається» польський археолог. — І якщо журналісти не дошкулятимуть науковцям такими запитаннями, то ми все дослідимо і з часом зможемо спокійно відповісти на всі ці запитання».
Варто відзначити, що в самому Холмі не дуже воліють згадувати про засновника міста Данила Галицького. Запитання «УМ», чому в цьому місті досі немає пам’ятника одному з найпотужніших правителів середньовічної Європи ХІІІ ст., який не лише заснував Холм, а й зробив його столицею власного князівства, буквально ставить представників місцевого інформаційного туристичного центру в глибокий ступор.
Ви не знайдете згадки про Данила Галицького в численних туристичних путівниках, які перекладені й українською мовою (хоча саме українські туристи посідають другу після німецьких сходинку за кількістю відвідин Польщі). Лише в одному з буклетів автор знайшов згадку про «князя Данила Романовича», який правив у цих місцях. Однак жодному поляку не спадає на думку назвати його королем, адже правителі Польщі у ті часи короновані не були і носили князівський титул.
Тож у польських школярів може скластися враження, що йдеться про якогось польського, а не русинського князя. В унікальних крейдяних підземеллях, якими славиться Холм і які неодмінно пропонують відвідати туристам, є й куточки з археологічними знахідками. Дивує напис однієї з підземних міні–експозицій «Броня пращурів», а далі йдеться про те, що найважчий штурм Холм витримав під час Батиєвої навали, але взяти його монголам не вдалося. Споглядаючи наконечники стріл, рештки кольчуги чи сокири та вчитуючись у текст, необізнаний турист може подумати, що цією зброєю саме давні поляки (а не русичі!) боронили місто від Бату–хана.
Єдина публічна згадка про Данила Галицького як засновника міста та Холмської православної єпархії — меморіальна дошка у православній церкві Св. Іоанна Богослова, встановлена у 2001 році на честь 800–річчя з дня його народження. Прихожанами церкви є 120 українських родин. Вони ж нагадали, чому українців у Холмі нині так мало: на протилежному боці висить інша дошка «Вірним, замученим, переслідуваним Батькам і Братам нашим — у 55–ту річницю акції «Вісла» (1947–2002)».
Саме тому свідомі українці обов’язково мають побувати у Холмі хоча б раз у житті. Тим більше, до цього міста в якому народився перший Президент України Михайло Грушевський, від кордону трохи більше двох десятків кілометрів.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
