Персональний концерт і передвиборча агітація

У село Северини, що на Хмельниччині, гості з’їжджалися звідусіль — із Закарпаття, Києва, сусідніх сіл. Бо ж має Пелагея Марківна Кучман, чи як її тут всі називають — баба Палажка, шістьох дітей, 12 онуків, 14 правнуків та 6 праправнуків. Коли ж родичі, зібравшись, почали з’ясовувати, хто кому й ким доводиться, сміху було! Правнукові Марку лише рік виповнився, а його дядьку Славі — вже буде сорок!

«Зірвана квітка — скалічена»

Гостей баба Палажка зустрічала, убравшись у плаття, яке пошила собі ще за радянських часів, спеціально до свят: одягала на Великдень, весілля онуків. Розглядала подарунки, серед яких і чайний сервіс був, і теплі чоботи з капцями, і халат, і хустка, і шоколадні цукерки. А коли онука Тетяна принесла троянди, вона аж ойкнула: «Хто б знав, що перші троянди в моєму житті я отримаю у сто років! Та, здається, й інших квітів мені ніхто не дарував.

Утім росли вони усюди в землі: на городі, біля тину, милували око. А зірвана квітка — то скалічена».

Освіта у баби Палажки — три класи. Більш за все любила читати і співати. Газети ще досі проглядає. Правда, по заголовках. Їх читає без окулярів. Якщо заголовок зацікавить, тоді вже розпитує онуків, про що йдеться.

Онуки й правнуки, яких Пелагея Марківна доглядала під час літніх канікул, згадують, що більш ніде не читали вони казки, які їм розповідала бабуся. Вже потім зрозуміли, що вона їх сама придумувала. Розумнішими та добрішими в казках були слабі та немічні люди, а пихаті — завжди лишалися у дурнях. Сипала бабуня також прислів’ями і приказками. Мала хист до мов, який, до слова, передався нащадкам. Серед них — викладачі української, німецької, англійської.

Кого сторонилася Пелагея Марківна — то це лікарів і їхніх пігулок. Найкращими ліками вважає мед, пообідній сон і ... шоколадні цукерки. «На Великдень могла трішки пригубити кагору, востаннє це було, мабуть, років з двадцять тому, — каже іменинниця. — А горілка — то біда. П’яничок, які паскудять життя собі й рідним, ненавиджу. Їх не лікувати треба, а всипати добре, щоб сісти було боляче».

«Голодомор — то страшна чорна хмара»

Коли помер Ленін, Палажці було дванадцять років. Цей день запам’ятала назавжди: по селі оголосили траур, а вона надумала собі спідницю шити. Мати як побачила, відлупцювала — бо то гріх. Дівчинка тоді весь вечір проплакала, образилась на матір. З голкою і ниткою Пелагея Марківна все життя товаришувала, обшивала дітей з голови до ніг. Хоча ніяких уроків крою і шиття ніде не брала.

«Голодомор — то страшна чорна хмара, яка насунулася над моїми дітьми. Надійці минуло два рочки, а Коля щойно народився, — згадує баба Палажка. — Їли якісь реп’яхи, та Бог дав мені здоров’я. Молока мала удосталь, синочка грудьми вигодувала. І звідки воно бралося? У війну село окупували. Оселили у нашому селі німців. Один фриц зовсім скажений був. Наводив рушницю на дітей, прицілювався і реготав...»

Чоловік Пелагеї Марківни повернувся з війни з орденом Червоної Зірки. Та потішитися після розлуки не довелося. Чоловік обгорів, коли розпалював гас біля каністри з бензином.

«Усе життя моїми помічниками були десять пальців», — каже бабуня. У 98 років вона ще поралася на городі, тримала курей. Нині живе у дочки. Навідуються до неї син з онукою, які мешкають у цьому селі. У хаті не хоче сидіти, краще — на веранді. Тут і ночує. «З веранди краєвиди села гарні, видко людей, життя гомонить». Кілька разів на день робить баба Палажка «моціон» — стометрівку від хати туди і назад, щоб «ноги розминати».

Вітання ювілярці на «языке»

В обід до баби Палажки приїхали поважні гості. З авто вийшли чоловіки у костюмах і краватках, а з маршрутки — дівчатка–старшокласниці — солістки шкільного хору. Дівчата для ювілярки дали персональний концерт. Читали вірші, співали про сорочку, яку мати вишивала, материнський рушник, рідну Україну, де живуть великі родини.

Потім слово взяв   голова районної державної адміністрації Ігор Люшенко , який зачитав вітальну листівку від Президента України Віктора Януковича. Пообіцяв, що на сторічну ювілярку чекає сюрприз — грошова нагорода у розмірі десяти мінімальних зарплат.

«Запрошуємо вас всіх до столу», — мовив молодший син ювілярки, 65–річний Іван.

«Мы относимся к той партии, которая привыкла работать, а не водку пить», — перейшов несподівано на російську мову Ігор Люшенко.

«А ми Вас не на горілку запрошуємо, а до чаю», — відповів Іван. Тут поважний гість зніяковів, ледь скривився і продовжив: «Нам и чай некогда пить. Вы же знаете, скоро выборы, Партия регионов к ним готовится. Вот мы всех вас просим нас поддержать».

Гостю завершити промову не дали. Пошепки, а потім голосніше родичі та сусіди почали перегукувалися, мовляв, чого це «влада» приїхала в україномовну родину, тим паче вшанувати сторічну людину, а розмовляє з нею не її рідною мовою! Не розгубилася й онучка Лариса: «В нас сьогодні таке велике родинне свято, а тут якась перед­виборча агітація! Нащо це бабуні?»

Про парламентські вибори бабуня, до речі, не чула. Коли кореспондент «УМ» запитав, кого знає з президентів незалежної України, відповіла: «Кравчук, Кучма, Ющенко. Я за Ющенка двічі голосувала. Так і висить у моїй хаті плакат–календар з його портретом».

... Коли представники Партії регіонів поїхали, родина та односельці зібралися за столом. Пелагея Марківна взяла слово першою і встала. «Сидіть, не вставайте!» — загомоніли гості. Сторічна ювілярка показала жестом «тихо» і промовила: «Дякую Богові, що пережила лихоліття і що маю таку родину. Мені нема за чим шкодувати у житті. І щастя випало на долю, і біда. На те й людина народилася, щоб пройти випробування і лишитися щирою і людяною. Тому всім бажаю витримки і здоров’я».

ДОВІДКА «УМ»

Батьківщина довгожительки

Селу Северини, де народилася довгожителька, понад 500 років. Є дві версії походження його назви. Перша — на честь славетного козацького ватажка Северина Наливайка. У 90–ті роки XVI сторіччя на землях, які він звільнив від татар і турок, почали селитися люди з інших спустошених і зруйнованих сіл. Їх приваблювали не лише родючі землі, а й мальовнича місцевість: два великі ставки, ліс, луки. Друга версія походження назви села пов’язана з ім’ям графа Северина, який дбав не лише про свій прибуток, а й про добробут селян.

Село Северини межує з селом Житинці Житомирської області. Тож місцеві дітлахи граються, стаючи однією ногою у Хмельницькій області, другою — у Житомирській. І так стрибають метрів зі сто, влаштовуючи змагання — хто швидше.

Нині у Северинах живуть 230 осіб, здебільшого літні люди, жінки. На пам’яті старожилів ще чотири бабусі, які прожили більше віку. Найстарша з них дожила до 105 років. Люди вважають, що секрету довголіття сприяє віддаленість від траси, чиста кринична вода, своя городня їжа і, звичайно, щоденна праця на свіжому повітрі. А ось чоловіки здебільшого покидають цей світ у років п’ятдесят — їх губить горілка.