Пам’ятник Тарасу Шевченку в дендропарку «Любава». Фото автора.
Якщо хтось стверджує, що теперішні чоловіки не здатні на вчинки заради своїх коханих, то він глибоко помиляється. І прикладом цього може бути історія, про яку хочеться розповісти. Йдеться про черкаського підприємця Віталія Чепелуху, який облаштував на честь своєї дружини за власним будинком дендропарк «Любава» на кшталт уманської «Софіївки». Останній, як відомо, створив для своєї коханої граф Потоцький. Завдяки його коханню ми й досі можемо милуватися цією чудовою пам’яткою паркового мистецтва.
«Мені подобається все українське, тому й цей плетений тин на городі поставив. А глечики, що тут висять, друзі подарували. Чимало привіз сам із рідного села Мала Севастьянівка Христинівського району», — розповідає «УМ» пан Віталій, коли ми завертаємо за його великий затишний будинок під червоною черепицею у селі Свидівок Черкаського району. Взагалі тут, на 55 сотках, у отамана Свидівоцької козацької сотні Віталія Чепелухи був такий же город, як і в його сусідів поруч, а потім він узяв та й розбудував на ньому власний дендропарк.
Ми йдемо углиб цього домашнього парку й натикаємося на оригінальну живу огорожу з тринадцяти яблунь, незвично струнких, наче тополі. «Яблуні вже виросли до п’яти метрів заввишки. Я їх спеціально посадив через кожні півметра, щоб вийшла така незвичайна огорожа. А яблука на цих деревах — літні та смачні!» — пояснює нам господар.
І зізнається, що любить садити дерева. У своєму дендропарку він укорінив калину, вербу, ліщину, хвойні та оцтові дерева, тут у нього в’ється плющ, ростуть найрізноманітніші кущі та квіти. А вікові берізки, котрі були у кінці городу ще до того часу, як він одержав тут землю, пан Віталій спеціально зберіг. І тепер тут — невеличкий гай. А там — куточок відпочинку. «Оці берізки весною дають нам до 400 літрів соку в день. Приїжджайте, я й вас пригощу», — запрошує Віталій Чепелуха.
Господар каже, що кожної осені чи весни він обов’язково старається посадити разом зі своєю ріднею по дві–три сотні дерев. «Тут неподалік була порожня ділянка, то ми з родиною її засадили — приблизно до трьох тисяч дерев. Там уже за кілька років буде чудовий ліс. Берези та сосни в лісі брали, а бузок, оцтове дерево, калину — зі свого дендропарку», — пригадує козацький отаман.
Свій двоповерховий будинок, який має оригінальну архітектуру й з усіх сторін виглядає по–різному, він звів у Свидівку в 1999 році. А сам дендропарк «Любава», який назвав на честь коханої дружини Люби, почав розбудовувати вже буквально через рік.
«Усі ідеї у дендропарку — мої, та й половину робіт зробив власними руками», — зазначає господар «Любави» і веде нас до справжнього кам’яного грота.
Пояснює, коли задумав його збудувати, то вирішив, що грот буде п’ятикутної форми. Дуже хотілося у спекотну пору мати такий незвичайний куток для відпочинку. На той грот, уточнює, пішло аж два КамАЗи бута. Приміщення доволі просторе, тут змуровано чималий камін, стоїть великий стіл, а попід кам’яною стіною облаштовано декоративний паркан, який прикрашено глечиками. Господар каже, що у гроті можна посидіти сім’єю або з друзями не лише коли на вулиці пече сонце, а й восени чи ранньої весни, коли в каміні потріскують дрова.
У своєму дендропарку Віталій Чепелуха вирив кілька озер, є тут верхнє озеро та нижнє, останнє — найглибше, загальною площею більше восьми соток. Ці рукотворні ставочки хоч і менші від тих, які є у славнозвісній уманській «Софіївці», але такі ж мальовничі. Недарма розумні дикі качки оселилися тут і живуть уже кілька років поспіль, як у Бога за пазухою. «Я їм спеціально будиночок змайстрував. Качок там мешкає два виводки по дев’ять штук. Жінка моя годує їх пшеницею, ряску дає, а коли вони голодні, то трохи не до самої хати можуть прийти», — каже пан Віталій.
Він пригадує цікавий випадок, коли одного дня до дендропарку вперше завітали його знайомі. Господар розмовляв з ними біля озера, і в ту мить високо у небі показалися качки. «Оце б на полювання!» — мрійливо мовив один із чоловіків. «Качки, ану швидко додому!», — голосно гукнув у небо Віталій Чепелуха. А качки ніби почули його, зробили коло та й сіли на озеро. У знайомих — очі квадратні. «Дикі качки дуже розумні, — ділиться спостереженнями отаман і показує рукою вгору. — А он і наш журавель летить, він теж тут живе».
На великому озері пан Віталій збудував простору альтанку, де можна посидіти й помилуватися водним плесом, є в його дендропарку кілька різноманітних містків і навіть річка. Вода зi свердловини тече між її берегами з верхнього озера територією парку і утворює водоспад, який теж збудований на території «Любави».
«Зараз облаштування такого парку коштувало б не менше 500 тисяч гривень, — відповідає на наше запитання про вартість такої міні–«Софіївки» пан Віталій і додає. —До нас у «Любаву» практично щонеділі приїздять молоді фотографуватися. Я не беру за це гроші. Для мене візити молодят — то гарний стимул тримати парк у порядку».
Узагалі Віталій Чепелуха не тільки отаман Свидівоцької козацької сотні, він ще й начальник штабу крайового товариства Українського козацтва, людина небайдужа до минулого українського народу та її національних героїв. Це за сприяння отамана у Свидівку було встановлено гранітний пам’ятник Богдану Хмельницькому.
«Найбільший розвиток козацтво мало при Президентові Ющенку», — переконаний пан отаман. Він пригадує, як урочисто відкривали величний пам’ятник Івану Гонті у райцентрі Христинівка. Каже, козаки проводять чимало заходів, спрямованих на виховання нашої молоді, пригадує, як на річницю утворення Смілянської козацької сотні імені Івана Сірка приймали у козаки і дорослих, і дітей. Тепер у задумах встановити пам’ятник Гонті та Залізняку в Умані.
Така палка любов до рідної України у чоловіка від матері Олени Андріївни та батька Григорія Яковича. Його батьки все життя пропрацювали у колгоспі, мама — в полі, а батько — у будівельній бригаді. У пана Віталія, який вважає себе справжнім козаком і походить із козацького села Мала Севастьянівка, є ще брат Михайло і сестра Валентина. «Ми дружно живемо, поважаємо одне одного, підтримуємо. Мої батьки уже у віці, тож я перевіз їх до Черкас, купив тут будиночок, аби жили поруч», — із неприхованою синівською любов’ю в голосі каже Віталій Чепелуха.
Але, зізнається, як і кожна людина, завжди відчуває ностальгію по рідному дому у Малій Севастьянівці, де пройшло дитинство та юність. Тому, коли доводиться бувати у Христинівському районі на малій батьківщині, завжди намагається завернути у рідне село, проїхати своєю вулицею, заглянути в отчий двір, подивитися на батьківську хату...
Задля душі і в пам’ять про своє село, образно кажучи, Віталій узяв батьківську хату із собою — в одному із куточків «Любави» він збудував невелику хату під солом’яною стріхою. На високому паркані з білої цегли господар намалював пейзаж із життя українського народу. На тій картині — білостінні хати під стріхою, плетений тин із глечиками, вітряк та соняшники. Трохи далі у кутку під парканом — справжня козацька вежа.
У хаті пан Віталій облаштував мамину світлицю. Каже, спеціально зібрав тут родинні фотографії та речі, аби не втрачати зв’язок зі своїм корінням. Для прикладу показує архівні фото з рідного села. «Це 35 років тому в Малій Севастьянівці возом їде сільський хор. І моя мама, вона була там солісткою. А ось моя старша сестра Валентина тримає мене, п’ятирічного, за руку. А це фото, де я з батьками, їм тільки по 30 років, а подивишся — наче всі 60, так важко люди працювали у колгоспі в ту пору», — ділиться роздумами пан Віталій. І демонструє вишиту жіночу сорочку, рушники, домоткані доріжки, каже з теплотою в голосі — «то мамине».
Зберігає він у батьківській хаті і татову гармошку та перший телевізор, інші родинні предмети побуту, зокрема, прядку, праску, колекцію пістолів XVIII століття, рогачі, глечики та макітри, кобзу, чимало книг, серед яких копія «Рукописів Тараса Шевченка». Є в батьківській хаті навіть погруддя Кобзаря, поезією якого пан отаман захоплюється. «Тарас Шевченко — це другий батько, який вчить нас мудрості», — вважає Віталій. Він встановив у своєму дендропарку триметровий пам’ятник українському пророку, автором якого є канівський скульптор Володимир Товстоп’ятов. На постаменті цього монумента вигравірувано слова Кобзаря: «І оживе добра слава, слава України!».
«Я не вважаю себе націоналістом, просто люблю Україну. Оте гасло Тараса Шевченка — «Оживуть степи, озера...» — спеціально вигравірував і повісив у дендропарку, бо вірю у відродження України», — підсумовує Віталій Чепелуха.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
