«Джинса» — прихована реклама у нібито об’єктивних телепрограмах. Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Чим ближче до виборів, тим частіше у телевізорі з’являються ті, хто планує зайняти крісла у Верховній Раді. Кожен переконує, що він — найкращий. Утiм обирати лише за обіцянку, що тисяча євро — це реальна зарплата, а її половина, не менше 5 тисяч гривень, — така ж реальна пенсія, — не варто. Постійна присутність лідерів партій і «незалежних» кандидатів у телеефірі виборця має насторожити...
Від ненависницьких текстів політичної реклами вже болить голова. Але, саме прокручуючи агітаційні ролики партій і об’єднань, телеканали заробляють гроші. Непосвячених у тонкощі роботи ТБ бідних пенсіонерів чи інших малоімущих людей вартість секунд ефірного часу для проведення передвиборчої агітації неабияк вражає. Найдорожче оцінюють час, офіційно відданий кандидатам у депутати майбутньої Верховної Ради для політичної реклами, на «Інтері». За 1 секунду прокручування промо–ролика у найрейтинговішовому проміжку з 21.00 до 22.00 будніх днів просили у серпні по 959 грн. 50 коп. (плюс 20% ПДВ). За 1 хвилину набігає 57 тисяч 570 гривень. З ПДВ — виходить трохи менше 70 тисяч гривень. Але у жовтні цю суму множать на коефіцієнт 1,2: уже за 1 хвилину політичної реклами за цими розцінками платять 69 тисяч 84 гривні каналу і плюс ПДВ — податковій. 20–21 жовтня підтягнеться до «Інтера» канал СТБ. З 20.00 до 21.00 у ці дні секунда рекламного часу коштуватиме на каналі талантів та екстрасенсів 1 тисячу 215 гривень 72 копійки, щоправда, з ПДВ.
Порівняно помірні офіційні ціни на політичну рекламу на «1+1»: найвища — 203 гривні за секунду (12 тисяч 180 гривень за 1 хвилину) без ПДВ та на ТРК «Україна» — відповідно 224 гривні 33 копійки (13 тисяч 459 гривень 80 копійок). Вартість 1 секунди ефіру (з урахуванням ПДВ) на державному Першому Національному у прайм–тайм, з 21.00 до 23.00, за раніше оприлюдненою інформацією, — 310 гривень.
За даними медіа–агентства ZenithOptimedia, політики вже витратили на рекламу близько 500 мільйонів гривень. На загальнонаціональних каналах нині крутиться реклама 8 політичних партій. Якщо згадати, правляча Партія регіонів та «Україна — вперед», яку експерти називають керованою нинішньою владою технологічною партією, запустили свої телеролики до початку виборчої кампанії — ще весною.
За оцінками експертів, загальні витрати на рекламу під час попередніх парламентських перегонів перевищили 800 мільйонів гривень. (Хоча, згідно з офіційними даними ЦВК, загальний обсяг виборчих фондів 20 партій і блоків у 2007–му становив 581 мільйон 400 тисяч гривень). Нинішня кампанія, за прогнозами, буде ще витратнішою.
Агітація за кандидатів до ВР у телевізорі — це не лише чітко виокремлена політична реклама. Так звана «джинса» — прихована реклама бажаючих отаборитися на найближчі 4 роки у стінах Верховної Ради, дуже часто з’являється у новиннєвих випусках та суспільно–політичних шоу великих каналів. Звичайно, можна казати, що соціальний віце–прем’єр Сергій Тигіпко цікавий глядачеві як джерело важливої інформації. Але коли заступник голови Партії регіонів утретє і вдесяте не дає ніяких чітких відповідей і лише як мантру повторює: «Ідея економічного зростання і перехід від цього зростання до змін у соціальній сфері, щоб люди його відчули, — це найголовніше», — для чого такого спікера постійно запрошувати на ефіри?! Мета може бути одна — для агітації «красивих» ідей діючої влади, яка насправді не вирішує соціально–економічних проблем, але через свою політсилу хоче утримати владу.
Прикметно, що останнім часом «джинсові» вуха стирчать у раніше аполітичних проектах. Ви давно дивилися «Позаочі» з Юлією Литвиненко на «Інтері»? Ще з минулої осені під соусом «перші люди країни» там почали з’являтися політики. Герої останніх випусків «публічних сеансів психоаналізу», як називає свої програми Юлія Литвиненко, — Петро Симоненко, Наталка Королевська, Михайло Добкін. Є великі сумніви, що їх перед виборами випадково ставлять в ефір. Хоча треба віддати належне професійній ведучій — вона намагається формулюваннями питань і образним мовленням, темпоритмом діалогів «витягувати» гостей–політиків. Але це не допомогло ні Королевській, ні Добкіну.
Довести, що телевізійники беруть гроші за запрошення у телестудію тих, хто хоче покрасуватися перед виборцями незадовго до голосування без незручних запитань і навіть небажаних сусідів–політиків поряд, практично неможливо. Бо, як каже Савік Шустер перед початком розмови зі своїм візаві у новому проекті «Один на один», що почав виходити на Першому Національному»: «Я обираю співрозмовника, який цікавий мені особисто у цій виборчій кампанії». Кожен журналіст і редакція дійсно на власний розсуд можуть обирати респондента чи коментатора. Утім якщо журналіст ставить лише лояльні запитання, — це насторожує.
До речі, «Савік Шустер студія» планувала робити для Першого Національного щоденну програму під назвою «Свобода вибору», за участь у якій кожен кандидат у депутати мав заплатити 80 тисяч гривень (без ПДВ) зі свого виборчого фонду. Згодом Савік Шустер розповів, що, анонсувавши цю інформацію, хотів перевірити, чи є бажаючі платити гроші за участь у телепроекті. Офіційно платити, виявилося, бажаючих не було. Чи не було бажання офіційно отримувати кошти? Напевно, це двосторонній рух. Те, що «Свободи вибору» не буде в ефірі державного каналу, стало відомо після опублікованої на сайті «Дуся» інтернет–ресурсу «Телекритика» телефонної розмови людини, яка хотіла б влаштувати свого кандидата у програму, і менеджера «Савік Шустер студія». Йшлося про 20 тисяч доларів, бажано готівкою, за участь у 45–хвилинній програмі без реклами у компанії лояльних експертів, які «оживляють» розмову. Гендиректор Національної телекомпанії Єгор Бенкендорф на усе це відреагував категорично: мовляв, «Свободи вибору» не буде. Зовсім скоро після цього в ефірі Першого Національного стартував уже згадуваний щотижневий проект «Один на один».
Заносити гроші пропонують кандидатам у депутати, щоб потрапити в телеефір і на регіональних каналах. Нещодавно кандидат у народні депутати по Франківському виборчому округу №117 Львова Валерій Бебик, проректор Університету «Україна», оприлюднив інформацію про те, що ведучий політичних програм львівського комерційного каналу ЗІК Остап Дроздов у телефонній розмові на прохання про участь у телепроекті (розрекламованого як «об’єктивний і неупереджений») відповів, що в них усі ефіри платні, і до виборів уже все проплачено.
Що робити глядачеві? Критично оцінювати побачене і сказане.
Отар Довженко,
медіа–експерт, викладач Українського католицького університету:
— Зараз кандидати в депутати, — особливо впізнавані, ті, що є обличчями своїх політичних сил, — у принципі не можуть з’явитись у телеефірі безкоштовно. Виняток становлять хіба що деякі політичні ток–шоу, куди представників головних політсил кличуть для балансу (що не заважає іншим їхнім колегам приходити туди за гроші), та напівгромадські проекти на кшталт «Чесно». Розмаїті спецпроекти, інтерв’ю, гостьові студії, сюжети про кандидатів та їхні благодіяння у випусках новин — усе це продається, а якби хтось вирішив давати доступ до ефіру політикам безкоштовно, його б затюкали як штрейкбрехера. Кандидати давно з цим змирились і заносять на телебачення стільки грошей, скільки треба, взамін отримуючи вихолощені, сервільні, наперед узгоджені запитання ведучого, вигідного опонента у дебатах, ба, навіть частішу появу в кадрі. Рівень толерантності до цього явища несказанно високий — і серед політиків (для них корупція є природною), і серед журналістів (вони сприймають це як прийнятний спосіб заробити на життя свого ЗМІ), і, на жаль, серед виборців. Саме з підвищення їхньої медійної грамотності та усвідомлення того, що прихована реклама й замовні новини — це обман, і треба починати.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
