У найближчі десять років кількість жителів планети віком понад 60 років перевищить мільярд осіб. Такий прогноз наведено в оприлюдненому днями звіті Організації Об’єднаних Націй під назвою «Старіння у XXI столітті: тріумф і виклик». У звіті наголошується, що влада багатьох країн відверто недооцінює наслідки стрімкого старіння людства. За даними ООН, до 2050 року людей «за шістдесят» у світі буде більше, ніж дітей віком до 15 років. На сьогодні єдиною країною, де 30 відсотків населення становлять літні люди, є Японія. Однак до 2050 року в аналогічній демографічної ситуації, за прогнозом ООН, опиняться щонайменше 60 країн, зокрема Канада, Албанія, Китай.

Пряма чи опосередкована купівля голосів виборців — ганебна, але поширена практика. Хоча форми й засоби такого підкупу різняться від країни до країни. У більш розвинених електорат задобрюють, роздаючи значки, ручки, блокноти та іншу продукцію з символікою партії чи кандидата, частуючи громадян безкоштовними напоями та їжею під час мітингів тощо. У Польщі в період становлення демократії на початку 1990–х років охочі потрапити до Сейму роздавали виборцям пайки з ковбасою. Країна вже давно пішла вперед і кандидати більше до такого не опускаються, але термін «виборча ковбаса» міцно вкорінився в польському лексиконі. В Україні називною стала «виборча гречка». А от у Гондурасі учасники виборчої кампанії жваво роздають громадянам… дармові труни.

Про сучасне українське заробітчанство за кордоном написано чимало журналістських статей і знято не менше телерепортажів. Є непогана поезія наших трудівниць в Італії. Однак прозових творів на цю тему небагато. Напевно, у жодного серед мільйонів наших заробітчан ще не було часу сісти й написати книгу про труднощі і радощі «закордонного щастя». Виняток становить хіба Марина Левицька з відомою англійською «історією про трактори». Про слабке опрацювання теми закордонних заробітків у мистецтві вже давно говорив Юрій Андрухович. «Порожня ніша хорошого, якісного репортажу на ризикованому, неоднозначному матеріалі. Уже давно можна було б написати серію репортажів про наших нелегалів–заробітчан, скажімо, у Празі. Затесатися в їхнє середовище, ходити з ними, шукати роботу, жити в комуналках...», — казав письменник ще вісім років тому в одному з інтерв’ю. Тим часом за цю роботу беруться іноземці — представники «приймаючих народів».