Його критикують, але читають. Так можна визначити ставлення народу до бестселера Серія Мінаєва «ДухLess. Повість про несправжню людину». «Переливання із пустого в порожнє» — ось найпопулярніша реакція більшості книгоманів на «ДухLess». Власне, з комерційної точки зору, ситуація виглядає дуже навіть привабливо. Головне — резонанс, як казав один співаючий ректор, а яким він буде, позитивним чи навпаки, це вже справа десята. Люди ж, що думають про день завтрашній, мають талант теперішній резонанс перекарбувати на майбутню зацікавленість. Мовляв, книгу почитали, оцінили, закинули у довгу шухляду чи передали друзям, а як народ відгукнеться на переродження цієї історії в якомусь іншому жанрі? Наприклад, у кіно? Подумав режисер Роман Пригунов і взявся за екранізацію книги Мінаєва. До речі, не так давно на схожі ж запитання спробував відповісти режисер Віктор Гінзбург, причому використавши для цього схожий матеріал, але реакція критиків на його «Generation П» за Пєлєвіним була доволі стриманою.
Головний герой фільму «ДухLess» — 29–річний топ–менеджер Максим. Такий собі герой нашого часу, який, як відомо, бодай чимось відрізняється від попередніх поколінь. Успішний красунчик не без мізків, працює у міжнародній фірмі, гарно заробляє, а свій вільний час присвячує гламурним клубам у компанії довгоногих дівуль, віскі та «коксу». Але одного разу доля звела його з принциповою активісткою арт–групи «Фарби» Юлією... Що, власне, і стало точкою відліку нового життя Максима... «Безумовно, значно легше замотати внутрішню порожнечу дрес–кодом і сидіти мумією в якомусь кафе «Піраміда» чи барі «Рамзес», розглядаючи фотографії тусовщиків, ніж жити життям людини, з її проблемами, перемогами й поразками. Будь–яка людина має мету в житті. У мумій мети немає. Як немає... і самого життя. Є тільки існування в атмосфері порожнечі...» Аби зрозуміти цю істину, Максиму доведеться пройти випробування зрадою, підступністю, бідністю, внутрішньою кризою...
«ДухLess» — третій фільм Романа Пригунова, до цього він зняв «Самотність крові» та «Індиго». У картині знімалися Данило Козловський, Марія Андреєва, Артур Смольянінов, Михайло Єфремов, Артем Михалков...
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
