«Грузинський виборець зробив те, чого не зміг зробити Путін — знищив майбутнє Грузії». Цю гостру оцінку відомої російської журналістки Юлії Латиніної, яка ніколи не приховувала своїх симпатій до реформаторської команди Михаїла Саакашвілі, можна не поділяти. Але з погляду вдумливого українця, за плечима якого — піднесення після Помаранчевої (натхненної грузинською Трояндовою) революції, розчарування її провідниками, усвідомлення їхнього й свого безсилля після конституційної реформи, сумна втіха з приводу справді прозорих і демократичних виборів та гірке усвідомлення чорної діри, в яку летить держава «завдяки» діяльності їх переможців — суб’єктивність російської журналістки складно не поділяти.
Безперечно, і сам президент Саакашвілі, і його команда наробили багато помилок. Чимало з них визнали й виправили, чимало — ні те, ні інше. Але той факт, що порівняно з «дореволюційними» часами Грузія під керівництвом Саакашвілі зробила просто гігантський ривок уперед — незаперечний. Перебувати при владі вічно не порадиш жодному реформатору — рано чи пізно реформаторський дух вичерпується й переходить у диктаторський запал «змінити все, окрім себе у кріслі». Проте, коли вчора, після підрахунку близько чверті бюлетенів, поданих на парламентських виборах, чинний президент визнав поразку й оголосив про перехід своєї партії «Єдиний національний рух» в опозицію, усі симпатики «реформаторської» Грузії затамували подих. Бо майбутнє єдиної держави пострадянського простору (євросоюзівську Прибалтику не рахуємо), яка після «регіоналізації» України залишалася флагманом реформ у європейському фарватері, несподівано стало вкрай непевним...
Хоча є для таких симпатиків і добра новина. Попри всі більш–менш диктаторські прояви влади Саакашвілі, відтепер навряд чи в когось повернеться язик назвати його справжнім диктатором. Диктатори ж бо вибори не програють.
Справді впевнено про поразку правлячої партії грузини вперше заговорили після оприлюднення результатів екзит–полів. Попри величезну розбіжність (від 35% до 70% в опозиційної сили «Грузинська мрія» й від 25% до 45% у «Єдиного національного руху»), усі вони беззаперечно віддавали перемогу опозиції. Президент Саакашвілі у своєму зверненні до народу, наголосивши на тому, що влада, як і обіцяла, змогла провести прозорі вибори, одразу визнав перемогу опозиційної сили мільярдера Бідзіни Іванішвілі за партійними списками. Проте парламент Грузії обирають за змішаною системою. А в мажоритарних округах, за словами глави держави, лідирувала правляча партія. Тож поспішати з висновками щодо переможців було зарано.
Але «грузинські мрійники» вважали інакше: цілу ніч у Тбілісі (столиця віддала свої симпатії саме Іванішвілі) прихильники опозиції святкували перемогу. Вчора її визнав і Саакашвілі. «За результатами попередніх підрахунків очевидно, що в цих виборах переваги домоглася коаліція «Грузинська мрія». Це означає, що нова парламентська більшість має сформувати новий уряд і президент у рамках Конституції сприятиме процесу початку роботи парламенту, обранню його голови й формуванню уряду», — заявив президент. Підрахувавши 30% бюлетенів, Центрвиборчком Грузії навів такі цифри: партія Іванішвілі — 53,11% голосів, «Єдиний національний рух» — 41,57%. Решта політичних сил не дотягувала до необхідних для проходження в парламент 5%. Явка на виборах становила 61%.
Найбільше правлячій партії нашкодив, звісно, нещодавній (і підозріло «вчасний») скандал із тортурами в тюрмах. І хоча Саакашвілі й компанія одразу відреагували — відповідні міністри пішли у відставку, винних було покарано, — на виборах це коштувало їм щонайменше кількох дуже важливих відсотків голосів.
Бідзіна Іванішвілі, якого одні вважають рятівником Грузії, а інші — щонайменше «темною конячкою» (щонайбільше — черговим проектом Кремля), уже приміряє на себе шапку якщо не прем’єр–міністра, то принаймні лідера нації. Наразі мільярдер не має навіть грузинського громадянства, хоча й просив про нього. Але при цьому не відмовився від громадянства Франції, а грузинське законодавство не передбачає надання паспорта громадянам, які вже мають громадянство іншої держави. Тож на виборах лідер «Грузинської мрії» проголосувати не зміг. Хоча на виборчу дільницю прийшов і закликав виборців підтримати опозицію.
Але невдовзі, очевидно, громадянство Іванішвілі матиме — хоч із французьким паспортом, хоч без. Адже з 1 січня Грузія стає парламентською республікою, а отже, повнота влади перейде саме до парламенту. Свого часу конституційну реформу гаряче підтримали і президент, і його більшість у парламенті — тоді про потенційну поразку правлячої партії ніщо не свідчило.
Після того, як Саакашвілі визнав поразку, Іванішвілі порадив йому піти у відставку й провести позачергові президентські вибори. Хоча й на чергових, які відбудуться наступного року, він ще може встигнути перемогти — навряд чи хвиля народної надії на втілення «грузинської мрії» вщухне до того часу.
«Мрія, розумієте? Грузинська мрія — лежати на дивані, і щоб тобі подарували пральну машину. А ще краще — квартиру. А ще краще — літак. Тільки це, звісно, не грузинська мрія — це мрія люмпена», — пише Юлія Латиніна.
Чи не найбільше нарікань на владу Саакашвілі виказували безробітні, яких у Грузії вистачає, таксисти, ті, хто в результаті реформ нової влади втратив роботу... Власне, таксисти — це нерідко і є офіційно безробітні й ті, хто втратив роботу. Бо звик давати й брати хабарі, «підмазувати» міліції, працювати на всесильних «злодіїв у законі». Усіх цих явищ у нинішній Грузії вже просто немає.
Зате є поліція з таким рівнем довіри, який годі уявити не те що пострадянському, а навіть більшості «західних» громадян. Є надлишок електроенергії, яку експортує за кордон країна, де ще дев’ять років тому на вулицях столиці розпалювали багаття, аби приготувати вечерю й не замерзнути в холодній квартирі. Є найнижчий у світі рівень злочинності, найсприятливіші умови для розвитку бізнесу й унікальні будинки юстиції, де за півгодини можна отримати одразу й закордонний паспорт, і свідоцтво про підприємницьку діяльність, і документи на авто тощо.
Усе це — здобутки влади Саакашвілі. Чи збереже їх нова влада? Хочеться, звісно, вірити в краще. Хоча нещодавній український досвід уже підкидає уяві картинки з масовим звільненням із влади «молодих реформаторів» і заміну їх на «невідомо–про–що мрійників», які дорвалися до влади...
Утiм це справді може бути лише макабрична картинка, яка не матиме нічого спільного з дійсністю. Принаймні дуже хотілося б у це вірити.
Своїм поглядом на передвиборчу ситуацію в Грузії
з «УМ» поділився полковник УНСО Валерій Бобрович:
— У передвиборчій Грузії, де ми побували якраз напередодні парламентських перегонів, у ці дні не було помітно жодної революційної напруги, хоч би що там повідомляли ЗМІ. Серед населення ми не побачили жодного озлоблення чи протистояння, яке є в Україні.
І на мітингах ви там не помітите такого, як у нас, де міліція рве державні прапори й гамселить усіх кийками. Безумовно, під час нещодавніх мітингів були й провокації. У бесіді з нами керівники МВС Грузії навіть розповідали, що розслідування деяких випадків доводило: гроші на ці провокації їхнім учасникам виплачували просто з посольства Російської Федерації. Це ще раз доводить, що Росія не дуже намагається камуфлювати свої дії — втручання у справи іноземної держави. Більше того, як відомо, на кордонах із Грузією Російська Федерація зараз активно проводить повномасштабні військові навчання. За даними УНСО, в них бере участь до 40 тисяч військових. І враховуючи той факт, що Грузія має 4,5 мільйона населення, — це величезна армія.
Але водночас варто констатувати: «п’ята колона» в Грузії дуже розчарувала Кремль. Усі представники опозиції неприховано промосковського напрямку, за попередніми даними, на нинішніх виборах набрали менше 5% голосів. Опозиційні сили, відверто орієнтовані на Росію, вже давно втратили підтримку населення. Фактично і Саакашвілі, й Іванішвілі — це два лідери нації, які не зазирають у руки Москви. Тому, думаю, Грузія буде розвиватися і надалі в обраному напрямку як незалежна держава зі своєю позицію. І після виборів мало що зміниться, особливо у ставленні до України.
Незважаючи на те, що обидва лідери, враховуючи кавказький менталітет, заявили про неможливість співпраці, думаю, що така ситуація можлива лише на рівні вищих керівників. Я твердо переконаний: Грузія свого курсу не змінить.
Звісно, є багато незадоволених політикою Саакашвілі. Але я не побачив у Грузії зубожіння — місцеве населення живе досить непогано. Вражають темпи будівництва. І головне — змінилася психологія нації. А невдоволення багатьох усе ж продиктоване особливостями менталітету: грузини, як і українці, — індивідуалісти. Серед тих, хто зараз підтримує Іванішвілі, є такі, що висувають проти Саакашвілі «куркульські аргументи»: він побудував міст через річку, а краще б роздав по мішку борошна кожному грузину. На жаль, чимало українців сказали б те саме будь–якому реформатору.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
