Манхеттенський кінофестиваль короткометражних фільмів відомий насамперед своєю величезною географією. На відміну від інших фестів, які мають чіткі локації, цей проект ось уже 15 років поспіль проходить паралельно на всіх континентах. Цього року тиждень манхеттенських короткометражок припав на кінець вересня — початок жовтня, в Україні картини з програми цього фесту будуть показані в Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Львові — всього 13 міст — щоправда, в обмеженому прокаті.
Визначаючись з учасниками фестивалю, оргкомітет розглянув понад півтисячі заявок, з яких до фінальної частини проекту були відібрані 10 фільмів. Незважаючи на те, що більшість режисерів, котрі беруть участь у фестивалі, належать до молодшого покоління, чимало з них уже мають і професійне визнання, і престижні відзнаки. За перемогу в цьому фесті змагатимуться кінофільми з Норвегії, Голландії, Росії, Англії, Перу, Франції, Румунії, США та Іспанії. Отож, переглянувши цю добірку, можна скласти хоча б невеличке уявлення про сучасний кінематограф тієї чи іншої країни. Дебютну картину росіянина Віталія Салтикова «Куди тече море» показували на фестивалях у Клермон–Феррані, в Канні, на фестивалі «Зеркало» імені Тарковського. В п’ятнадцятихвилинній стрічці режисер розповів трагедію жінки, яка народила доньку після зґвалтування. Чи можна любити дитину, яка постійно нагадує про жахіття і страх? Відповідь на це питання у картині не є однозначною. «Кожна історія має свою пружину, — говорить режисер. — По суті, наша новела могла б слугувати основою для великої картини, але мені хотілося зробити коротку, лаконічну історію, як висловлювання». На головні ролі цього фільму режисер свого часу запросив Оксану Акіньшину та Андрія Краско.
Десять стрічок фестивалю будуть продемонстровані понад тисячу разів у 250 містах на 6 континентах. Переможця обиратиме спільне міжнародне журі глядачів. Перед переглядом вони отримають спеціальну картку, на якій відзначать новелу, яка сподобалася найбільше. Переможця інтернаціонального голосування оголосять 7 жовтня.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
