«Рішучий патріотизм» — це синонім націоналізму»

Гурт «Кому вниз» — найсамобутніше і найяскравіше явище сучасної української сцени. Різка соціальна сатира, напружене драматичне звучання, гарячий клімат неприйняття суспільної фальші, помножені на громоподібний голос Андрія Середи, вигідно вирізняли команду з–поміж інших рок–гуртів. Знаменитий рок–маніфест «Суботів» на вірш Тараса Шевченка, покладений на музику Андрієм Середою, зустрічали стоячи так, ніби звучить національний гімн. «Суботів» став піснею–символом «Червоної Рути». Самобутність музичного саунду не була подарована згори — це був результат напруженої роботи музикантів. Вони не зрадили собі, не були конформістами навіть у найтяжчі для команди часи. Із самого початку Андрій відігравав роль головного генератора ідей.

Команда демонструє широкий спектр впливів — від хард–року до фольклорно–електронних та готично–індустріальних мотивів. Хлопці довели: українська класика і загалом українська тема органічно вписується в лади та форми модерного мистецтва. «Кому Вниз» виступає як репрезентатор національної культури найвищого виконавського рівня. Вони звучать по–різному, але завжди переконливо і потужно. Важливим є те, що вони ніколи не пристосовувалися до існуючої в шоу–бізнесі системи координат і завжди рухалися власним шляхом. Вони посідають унікальну нішу свідомих нон–конформістів, у якій ніхто не зміг втриматися такий тривалий час.

«Можна зібрати аншлаг або взагалі нікого не зібрати»

— Отже, концерт на сцені легендарного львівського театру 5 жовтня передбачає якийсь оновлений імідж гурту і нові твори?

— Насправді нових творів не буде. Ми містично ставимося до певних дат. Згідно з древньою слов’янсько–арійською традицією, цифра 25 — це час Боголюдської реалізації. Це час звіту перед небом, і це дуже відповідальна для нас річ. Саме тому новий матеріал чекатиме свого втілення після 10 лютого — дня народження групи.

— А як справи з концертами у Києві?

— З нашого великого досвіду ми знаємо, що усе залежить від організаторів. Можна зібрати аншлаг, а можна взагалі нікого не зібрати. Однак ми ніколи не нарікаємо на відсутність публіки. Останні кілька років наші вірні прихильники постійно нарікали на те, що ми не публікуємо новий матеріал. Нині я абсолютно відповідально хочу заявити, що наш новий альбом буде видано якраз на наше 25–рiччя.

«Коли погано Україні, як може бути добре нам?»

— Ваше ставлення до творчості тих, з ким ви починали на фестивалі «Червона Рута» у Чернівцях далекого вже 1989–го, зокрема до «Братів Гадюкіних», Леоніда Репети та його групи «Незаймана земля»?

— «Червона рута» — це надзвичайно яскрава подія і не менш доленосна за Помаранчеву революцію 2004–го... Це те, що формувало нашу свідомість і наш порядок денний. Два роки тому під час грандіозної концертної акції «Я вернувся домів», присвяченої пам’яті Сергія Кузьмінського — лідера «Братів Гадюкіних», ми виконали нашу версію його хіта «Ми — хлопці з Бандер–штату». Леоніда Репету давно не бачив, але знаю, що він нині розробляє такий екзотичний для України напрям, як «український блатняк». З іншого боку, я чудово розумію, наскільки ми всі, хто творить сучасну українську культуру, залежимо від того, як почувається ненька Україна — наша матір. Коли їй погано, то як може бути нам добре? І як ми можемо про це не говорити?

— Першого грудня 2006–го року в приміщенні Львівської опери відбувся грандіозний концерт «Кому Вниз» під назвою «Ретроспектива». Ще тоді було анонсовано вихід спеціального DVD–концерту, але до цього дня відеофільм так і не видано... У чому ж річ?

— Правами на видання цього відеофільму володіє один львівський менеджер, який, як виявилося, мислить і діє ще повільніше за нас... Утім болюча для нас тема цього відеоконцерту буде таки вирішена до нашого близького вже 25–рiччя.

— Для дуже багатьох людей у нашій країні постать Андрія Середи насамперед асоціюється з рішучим патріотизмом. Утім перший альбом «Падая вверх» був російськомовним. Яким чином відбувався ваш дрейф у бік свідомого патріотизму?

— Гарне словосполучення «рішучий патріотизм» — це синонім відомого поняття «націоналізм», яке в усьому світі має позитивний контекст, оскільки йдеться насправді про любов до рідної землі, до власної Вітчизни. Наш дебютний альбом справді був російськомовним і був присвячений проблематиці призабутої вже жахливої війни у Афганістані. Але це був лише початок нашого руху в майбутнє, адже саме тоді я подарував батькові на день народження пісню на вірші Шевченка під назвою «Суботів». Пізніше пісня стала одним із символів «Червоної Рути» і нової пострадянської української музики. І цей специфічний стан душі, коли в тобі ніби переключають невидимий тумблер генетичної пам’яті, я називаю «поверненням додому». Отже, додому ми повернулися 25 років тому...

— Усе, що робить гурт ось уже чверть століття, містить дуже виразний соціальний контекст. Чи не думали ви створити щось на зразок громадського руху або партії, тобто податися у політику?

— Насправді я усе життя перебуваю у політиці. Але чим старшим стаю, тим менше розумію політиків. Усе це нагадує професійний спорт, а ті спортсмени з роками часто стають інвалідами. Так само з політиками, тільки вони часто катастрофічно змінюються і стають духовними інвалідами. Найбільша їхня вада у тому, що вони люблять загрібати жар чужими руками. Мені вони нагадують медуз...

— Андрію, ви починали свій творчий шлях як актор. Нині театр для вас має якесь значення?

— Не так давно я брав участь у виставі за п’єсою Подерв’янського, але мій відхід від театру відбувся досить давно і був доволі болючим для мене. Я люблю театр зі сторони глядацької зали. Тому, коли брав участь у постановці Подерв’янського, ставився до цього як до такої собі пікантної забавки задля приколу. На відміну від тих акторів, котрі щиро вірили у довготривалість проекту та його комерційний ефект...