Гучна «наркотична» справа ще чекає свого фіналу.
«Банда перевертнів у погонах» чи спроба прокуратури помститися неконтрольованому відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків? Житомирський райсуд розглядає справу колишнього начальника обласного відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків Сергія Дзюбенка та його підопічних. Підсудним інкримінують перевищення службових обов’язків, збут наркотичних речовин, вимагання грошей для відкупу від кримінальних справ. Підполковник Дзюбенко, за час свого керівництва нагороджений більше двох десятків разів, наполягає, що справа повністю сфальшована. Після нещодавньої публікації матеріалу на цю тему ми вирішили ще раз докладно дослідити історію з «наркоборцями» та знайшли багато «але». Причому на користь як підсудних, так і обвинувачення.
46 томів справи, майже триста свідків, 700 сторінок обвинувачувального висновку. Вже з 2010 року прокуратура Житомирської області почала одну за одною порушувати кримінальні справи проти працівників обласного відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків, обвинувачуючи їх у вимаганні та продажу зілля.
Передувало цьому затримання спецпідрозділом «Сокіл» двох «вбнонівців» з кількома тисячами доларів. На початку 2011 прийшов здаватися прокуратурі й начальник відділу Сергій Дзюбенко, оголошений у розшук. Колись надуспішний керівник відділу, 28 разів нагороджений медалями, під керівництвом якого викривалися нарколабораторії та канали збуту, опинився за ґратами як організатор злочинної групи, з дванадцятьма епізодами у справі. Уже тоді історія обросла чутками і домислами про помсту за надмірну активність відділу. Тоді, у 2011 році, прокурор області Микола Франтовський заявив журналістам: «Щоб не думали, що працівники виконували свої обов’язки з перекривання інших, сильніших, наркотрафіків і отаким чином їх позбулися, не вірте цьому, буде суд. І щоб деякі епізоди їхньої діяльності вас не шокували навіть».
Крім цього, прокурор розповів про «перший дзвіночок», з якого виросла справа. Це був огляд зйомної квартири Ігоря Коктиша, білоруського опозиціонера та представника організації «Міжнародна амністія», який втік від режиму Лукашенка й оселився з дружиною та з іще однією сім’єю білорусів у Житомирі. ВБНОН знайшов у квартирі наркотики. Прокуратура запевняє — огляд був незаконним, а зілля підкинули.
На відео, розміщеному на Youtube, Коктиш докладно розповідає про той обшук — і як до стіни летів, притиснутий міліціонерами, і про крики дружини, і про удари та стогони. «Фактично у мене не було можливості рухатися, я ледве дихав. До того ж я не бачив, що відбувалося на кухні, де начебто ті наркотики і знайшли», — обурюється він. Інший свідок тих подій — Олексій Закшевський — нам у коментарі підтвердив застосування грубої сили підрозділом Дзюбенка: «Товариш зі мною був, Артем Дубський, він піднявся з дивана, щоб запитати документи, але отримав удар по обличчю рукою».
Три роки тому цей випадок набув розголосу завдяки місцевим журналісткам, яким теж тоді дісталося. Вони приїхала на прохання дружини Коктиша Ірини. «Відкриваємо двері, там стоїть з десяток чоловіків в цивільному, ніяких ознак, що це міліція, немає. Ми пред’явили свої редакційні посвiдчення, пояснили, хто ми і що ми. Вийшов у той час якраз Артем Дубський, у нього було обличчя в крові…» — розповідає журналістка «5–го каналу» Оксана Трокоз.
Утім на суді Сергій Дзюбенко усе заперечує: «Відповідно до висновкiв судово–медичних експертів, не Дзюбенка, не моїх підлеглих… Експертів! У будь–якої особи із затриманих немає ніяких тілесних ушкоджень». Він переконує: цей епізод перекручений — як і всі дванадцять. Міліціонери діяли в рамках закону, закиди про побиття — фальсифікація. А те, що білоруси таки вживали та зберігали наркотики, свідчать результати аналізів: «Вилучена речовина є марихуаною, на пристрої для вживання є відбитки пальців рук саме Коктиша. В сечі трьох із шести затриманих — Коктиша, Тищенка та Тютюнника — знайшли канабіноїди».
Однак Ігор Коктиш, якого ми знайшли в одній із соцмереж, наполягає, що ті аналізи брали «для галочки», і «вбнонівці» завідомо знали їх результати. «Нас змушували здавати аналізи, хоча це незаконно. І сама процедура свiдчила про те, що результати будуть такі, які потрібно. Бо ті баночки не були підписані, їх ставили в одну купу, і що в кого знайшли — не можна було зрозуміти». Опозиціонер Коктиш, який після того інциденту з обшуком виїхав із дружиною до Польщі, події трирічної давнини називає не інакше як міліцейським безміром. Більше того — опозиціонер переконаний, що працівники ВБНОНу не просто підкинули наркотики, а зробили це на замовлення білоруських спецслужб для розправи.
Але про війну і розправу говорять не лише ті, хто стикався з ВБНОНом Дзюбенка. Один із ключових свідків у справі — Володимир Нікітенко — який свідчив проти підполковника, відмовився від своїх слів. Сторона захисту наполягає, що прокуратура його тримала на гачку іншої кримінальної справи і обіцяла випустити у разі надання необхідних свідчень. А коли обіцянки не дотрималися — він відмовився від своїх слів. Пан Нікітенко сам зв’язався із нами і зазначив, що на нього тисне і прокуратура, і УБОЗ. Взагалі, проблеми зі свідками — певна особливість цієї справи. У багатьох із них, складається враження, напади амнезії. Вони не пам’ятають своїх свідчень під час досудового слідства, кажуть, що не розуміють, за якою справою іде слухання. Неоднозначно поводяться і прокурори. Жоден із них протягом двох тижнів не знайшов можливості дати офіційний коментар. Така закритість у справі, яка потребує максимальної відкритості, змушує підозрювати, що вагомих доказів вини Сергія Дзюбенка немає.
Сергій Дзюбенко пояснює: прокуратурі справді є що приховувати, і справа проти нього — це розправа над тими, хто не хотів брати участi у корупційних схемах органів МВС: «На початку літа 2010 року до нас в управління МВС у Житомирській області прийшов керівник підрозділу відділу внутрішньої безпеки Коваленко. Він викликав через свого заступника мене до себе в кабінет і сказав, що я повинен платити йому від 2,5 до 3 тисяч доларів США щомісячно. Звичайно, що я відмовився від такої пропозиції і в категоричній формі заявив, що я не платив і нікому платити не буду».
Дружина Дзюбенка Юлія додає — якщо її чоловіку інкримінують продаж та підкидання наркотиків, то чому тоді під час обшуків кабінетів працівників ВБНОНу, квартири подружжя та родичів не було знайдено жодного грама заборонених речовин? «Вибивали двері в сестри, налякали дітей. Ще й знущалися: «Де, де у вас наркотики знайти? Під диваном?». Але навіть маючи таку нахабність, нічого не підкинули і нічого забороненого не знайшли», — розповідає пані Юлія.
Водночас наркозалежні, з якими нам вдалося поспілкуватися, наполягають: вимагання відкупу від порушення кримінальних справ, продаж наркотиків мали місце у роботі ВБНОНу. У них — свої доводи.
«Після того, які їх посадили, у нас дуже змінилася наркосцена в Житомирі, — каже, просячи не називати імені один із наркозалежних міста. — Наприклад, амфетамін, він увесь ішов через них (ВБНОН. — Авт.). І підкидали також. Навіть дійшло до того, що «взяли» з наркотою. Гроші для відкупу взяли, і все одно «закрили».
Як би там не було — справа Дзюбенка дає привід замислитися над тим, як в Україні борються з обігом наркотиків і тими, хто їх вживає. Бо це проблема не конкретних посадовців у погонах, а всієї системи. «Поки є такий відділ, доки він працює старими методами, наркозалежні — під прицілом. Є план, якщо немає з кого взяти — його «намалюють», — підтверджує це нам у коментарі Олексій Котвицький, голова громадської організації «Перспектива», що працює з наркозалежними. Це привід і замислитися над тим, чи не приховує мовчання прокуратури та дивна поведінка свідків нечисті методи, які застосовуються, аби довести справу до суду. Бо в нашій країні вже стало нормою — «борці за справедливість» часто мало відрізняються від тих, кого обвинувачують.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
