Міст Миру в Тбілісі — символ нової Грузії, яку будує Саакашвілі.
Слідом за глибоко шанованою в Грузії українською поеткою я могла б сказати: якби не народилася українкою, була б грузинкою! У наших народів є дійсно чимало точок дотику, зокрема, історія Грузії має кілька паралелей з українською, переплітаються культурні зв’язки, та й поза тим, просто на чуттєвому рівні, не можна не захоплюватися місцевими традиціями й природою. Проте навіть залюбленій у Грузію поетичній душі все ж варто зважати на деякі ментальні особливості грузинів.
Грузинська обіцянка «зробити це завтра» на перший погляд нагадує іспанське «маньяна». Різниця лише в тому, що «маньяна» настане якщо не завтра, то післязавтра, тобто слово трансформується в дію. Грузинські ж добрі наміри часто приводять у пекло марних роздумів: коли обіцяне буде реалізоване й чому обіцяне не було реалізоване. Можна було б припустити, що така необов’язковість (читай — легка хода по життю) — спільна риса усіх південних народів. Але ж як бути зі словом кавказця, честю горця, про існування яких нас переконували література й кіно? «Дійсно, це проблема у нас»,— мусив констатувати мій новий грузинський знайомий, веселун, дотепник, знавець сакральної грузинської архітектури й великий прихильник Веласкеса. Після того як я присікалася до нього «чому?» та «чому?», отримала таку відповідь: слово честі, а разом із ним почуття відповідальності, почали втрачати своє значення з початком ХІХ ст., після анексії грузинських територій Росією. Разом із правами грузин та їхніми маєтностями в Лету кануло багато норм звичаєвого права. Пізніше це пояснення я вичитала у творах Александра Казбеґі: в умовах, коли треба було вислужуватися перед російським престолом, обов’язки й відповідальність перед громадою відійшли на другий план. Щоб довести, що існують усе ж відповідальні грузини, мій добрий мистецтвознавець пообіцяв і здійснив для нас кілька цікавих одноденних походів за межі столиці.
Тепер я щиро дивуюся, як чинній грузинській владі, уособленням якої є Михаїл Саакашвілі, вдалося втілити в цій країні стільки змін. Адже півбіди, якщо протягом півроку обіцяний вам через тиждень пікнік так і не відбувся, але як бути, якщо не дотримуються ділових домовленостей? Співробітниця одного міжнародного офісу повідомила, що перед відкриттям їх попередили: перевіряйте ретельно документацію, а то грузини мають властивість обіцяти й не зробити. Труднощі ділових переговорів довелося відчути особисто, коли перед самим інтерв’ю несподівано зник лідер гурту «Мґзавребі» (причини скасування обіцяної розмови мені по–партизанськи не розкрили). Або коли прес–секретар Кахи Каладзе не міг ніяк з’ясувати, де ж усе–таки перебуває його бос: чи то в рідному Самтредіа на агітаціях від опозиційної «Грузинської мрії», чи в Тбілісі на прес–конференції, якої в природі взагалі ніколи не існувало.
У результаті моя велика любов до Грузії схилила мене до думки, що всі ці «непорозуміння» виникають через неосяжну вроджену доброту й гостинність грузин. Тобто вони самі так глибоко повірили в обов’язок догоджати гостю, що не можуть сказати «ні». А це вже інша крайність.
Як відомо, грузинське застілля не має кінця, а тамада не знає спочинку. За першими тостами й питтям iз келихів настає стадія суттєвішого заглиблення в традиції: час пити з рога, з піали, деякі гуляки закінчують питтям із черевиків. Після кількаденної подорожі по винних регіонах — спочатку Кахеті, а потім Рачі — наш чеський друг, загартований роботою у пивбарах та винному магазині, в розпачі констатував: «Усе, від вас — ні на крок, і російської я не знаю!». «Протверезіти» його змусили продавці на ринку, куди чех поїхав купити сиру й звідки повернувся добряче «підшофе». Проте грузини вважають за необхідне не лише напоїти гостя, а й не залишити його голодним. Особливо послідовне в цьому старше покоління: у тих гестхаузах, де довелося зупинятися без замовлення вечері чи сніданку, нас усе одно очікував традиційний грузинський продуктовий набір: хачапурі, сир, зелень, хліб, молоко й мед. І тут у грузинів є чого повчитися.
Темперамент грузинського джигіта не має гальм на дорогах. Втілюється це в швидкості 120 км/год. по звивистій трасі Гудаурі—Тбілісі (паралельно водій палить, говорить по телефону, регоче із попутником поруч). Та ж сама швидкість по прямій може супроводжуватися водними баталіями (коли водій обливає водою з пляшки пасажира іншої маршрутки). Що вже казати про рух у межах міста, на світлофорах та переходах: водій пре на пішохода на «зебрі», пішохід (наприклад, мама з дитячим візочком) перебігає шумний проспект. Задля підвищення дорожньої культури в Грузії придумують різні акції. Наприклад, у Батумі на центральному проспекті Руставелі «зебру» патрулюють волонтери, які зупиняють машини, якщо комусь треба перейти вулицю. А в Тбілісі навесні пройшла мистецька акція: арт–виставки андеграунд, мета — нагадати тбілісцям про існування підземних переходів. Крім того, грузинські водії обожнюють сигналити (запровадження штрафів за безпричинне «бібікання» суттєво поповнило б державний бюджет) і сумніваються в доцільності існування чесної поліції: «От раніше — заплатив пару ларі поліцейському — і їдь як хочеш! А зараз — правила...» — критикував реформи тбіліський таксист.
«На виході з аеропорту слід було б встановити табличку: «Вітаємо в Грузії, країні постійних будівельних робіт!» — жартує Іраклій. Оновлювати архітектурне обличчя країни почали ще в 2009 році, коли світ облетіли красиві фото прозорої, кольору морської хвилі, будівлі міністерства внутрішніх справ. Цьогоріч, здається, будівельний бум досяг свого піку: парламентські вибори займають не останнє місце серед причин. Оновлюються міста Телаві й Ахалцихе (там нещодавно відкрили відреставровану фортецю), на будівельний майданчик перетворилася столиця гірської Сванеті — Местіа, активно забудовується чорноморське узбережжя Аджарії, не кажучи вже про Батумі. Тбілісі ж не можна перетнути, щоб не наткнутися на будівлі у риштуваннях, перекриті тротуари, перериті вулиці. Результатом цієї програми є облагороджені красиві ряди кольорових будинків із традиційними балкончиками на покручених вуличках району Мейдані (хоча часто таку реконструкцію критикують за надмірну театралізованість), європейського типу площа в районі метро «Марджанішвілі» й вулиця Агмашенебелі, а незабаром на вулиці Пушкіна, де розкопали мури міської фортеці, обіцяють зробити підземну пішохідну зону. Виходить привабливо, але якось... штучно, тому туристи з фотокамерами намагаються залізти в iще не зачеплені реконструкцією тбіліські нетрі Сололакі чи відвідати провінційні колоритні містечка.
Українкам типу «порядні галицькі панянки» треба мати на увазі, що в Грузії прискіпливий погляд — норма суспільної поведінки. Вивчають як чоловіки жінок, так і жінки чоловіків. Якщо симпатична жінка йде по вулиці, її має супроводжувати зацікавлений погляд випадкового зустрічного. За цим може настати й спроба знайомства, часто — грубого й примітивного, типу «давай встрєтімся вєчєром, покатаємся на машинє». Як правило, грузинки різко реагують на таку «джентльменську» поведінку. Тому жертвами кавказького залицяння (як грузинського, так і вірменського) стають дівчата слов’янського типу. «У нас існує переконання, що вони доступніші, грузинки більше консервативні», — пояснюють мені мотиви поведінки місцевих мачо. Припускаю, що шарм і темперамент кавказців є саме тiєю звабою, на яку реагують наші дівчата, звідси — і міф про доступність усіх світловолосих та блакитнооких. Звісно, це не значить, що вулиці міст тут — просто дикі джунглі й треба сторонитися усіх представників чоловічої статі. Насправді більшість із них — милі, уважні й «з родзинкою» люди. Просто варто бути свідомою того, що усмішка й приязне спілкування можуть бути сприйняті чоловіком як сигнал до дій. Тому якщо суб’єкт залицянь вам неприємний, не вагайтеся реагувати різко й недвозначно.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
