За оцінками незалежних спостерігачів, явка на виборах аж ніяк не дотягувала до 50%. Лукашенківський Центрвиборчком нарахував понад 74%... Фото Рейтер.
Ранок минулої неділі почався для нас із дзвінка сусіда:
— Не спите? Хочу нанести вам візит...
— Ласкаво просимо, наносьте, — відповіла я.
Діставши з сумки трилітрову банку свіжого сільського молока, сусід вигукнув:
— Зі святом, шановні!
Я невимовно здивувалася. Це з яким же?
— Із нашим, всенародним! — дядько Микола хитро заусміхався.
— Та невже з виборами?!
— Саме так! Із ними, так званими!
Ми дружно розреготалися.
На вибори ніхто з нас не ходив і не збирався. Навіть саме запитання «За кого голосуватимеш?» у нашому випадку виглядало — смішніше нікуди. Наша дільниця — одна з тих, де вибори мали проходити безальтернативно. Вибирати мешканцям нашого села в Мінському районі пропонували тільки з одного кандидата. Пригадую, так було колись давно, в радянські часи, коли я жила в місті і була ще далека від права голосу за віком.
Хто ж цей єдиний кандидат у депутати парламенту? Колишній міліціонер, який нині очолює одну із сусідніх сільрад. Я знайома з кількома людьми, які працювали з нашим кандидатом у міліції. «Ну що, — запитала я їх тиждень тому, — звичайно ж, віддасте голоси за свого колишнього колегу?» Силовики вже встигли змінити місце роботи і тепер тільки сміялися. «Якби ти знала, який він тупий!» — тільки й відповідали вони. І теж не пішли на вибори.
В одного з міліціонерів дружина роками засідає у виборчій комісії. «Я їй якось і кажу: а не боїшся, що доведеться відповідати? Вона була вражена. Не думала, що за фальсифікації може колись настати кримінальна відповідальність».
Поки що ця жінка й далі засідає. Але не всі витримують. Наприклад, після подій 2006 року, коли ті, хто протестував проти фальсифікацій, сотнями опинялися в тюрмах, тодішній голова комісії, дуже шанований у районі чоловік, назавжди відмовився працювати на виборах. Він готовий був тоді все розповісти журналістам, але, на жаль, нас тоді саме пересаджали...
Проте, хай не так широко, інформація про методи підрахунку голосів все одно циркулює в масах. На місцевому рівні. Все село цитує розповідь односельчанки про те, як вона підраховувала голоси в місцевій комісії на минулих виборах. Жінку включили у виборчу комісію від БРСМ — провладної молодіжної організації, але, за її словами, вона до цієї організації не входила. «Якщо нам траплявся бюлетень із голосом проти Лукашенка, його слід було знищити, — розповіла вона. — Ми знищували і швиденько заповнювали новий — зрозуміло, з голосом за Лукашенка ». Після такої плідної роботи жінка відмовилася надалі засідати у виборчих комісіях. Каже, гидко стало.
На шляху до магазину зустрічаю кількох парадно одягнених стареньких, які парами тягнуться до місцевому Будинку культури — на виборчу дільницю. «Ви знаєте, як у нас рахують голоси?» — «Та Бог із ними, з голосами, підемо з людьми поспілкуємося, купимо дещо», — відповідають люди. Вихід у світ, значить...
Біля магазину група чоловіків обговорює інцидент: хтось обірвав агітацію з портретом нашого безальтернативного кандидата. Замість слова «портрет» мужики вживають дещо інші слова, найбільш м’яке з яких — «табло», решта не підлягають публікації.
«Ти б бачила, як ці плакати агітаційні тут розвішували! — розповідають. — Прийшов директор клубу, ми запитуємо: а нічого, що на минулих виборах майже всі кандидати потрапили в СІЗО? Він у відповідь: так їм і треба, вони всі «відморозки»! І ця людина викладає в школі співи у наших дітей? Що він їм там наспіває?!» — обурюються односільчани, попихкуючи цигарками. Мені геть нема чого їм заперечити. Голосувати ніхто з них не пішов.
Продавщиці в магазині теж спантеличують. Зазвичай напередодні виборів їм надходить наказ від начальства організувати буфет біля виборчої дільниці. Звична справа. Але тільки не цього разу. «Вперше за 10 років немає буфету — нам ніхто в райпо про це не сказав», — кажуть продавці. Чому, вони не знають. Не потрібен, напевно.
Ніхто нікого не заганяє голосувати. Ні достроково, ні в основний день виборів. Хоча прохання працівників сільради сходити на дільницю виглядало б принаймні логічно: адже по телебаченню давно крутять ролики проти бойкоту (білоруська опозиція закликала бойкотувати вибори, оскільки за президента Лукашенка ні чесна й вільна виборча кампанія, ні «справжній» підрахунок голосів неможливі. — Ред.). Ролик складається з низки смайликів, що з’являються на екрані з приблизно такою озвучкою: «Якщо ти не прийдеш... якщо він не прийде... якщо вони не прийдуть... то з нічого і вийде ніщо». Гм, непоганий посил... Може, це все–таки був ролик «за» бойкот виборів?
Залишилося відчуття, що апатія і саботаж охопили білоруське суспільство на всі рівнях. Найпопулярніша фраза навіть у обивателя: «Голосуй — не голосуй, все одно отримаєш...». Контраст з активністю людей на минулих, президентських, виборах, бентежить навіть візуально. Явка виборців у Мінську увечері 23 вересня не дотягувала навіть до 40 відсотків о 16–й годині, й це за офіційними даними. Незалежні інтернет–ресурси публікують фото з однієї ділянки в Мінську: офіційна явка — 25,7%. Причому 15% із них прийшли безпосередньо в день голосування.
Схоже, Мінськ від початку міг стати містом, де вибори не відбулися, інакше як пояснити, що влада на цей раз змінила тактику поведінки щодо студентів? Зазвичай під загрозою виключення з місця навчання або виселення з гуртожитку студентів примушували голосувати достроково, при цьому в основний день голосування їх зобов’язували обов’язково залишити Мінськ. Як спостерігач на минулих виборах я сама бачила студентів, яких просто не пускали в гуртожитки в день підрахунку голосів. Не виконавши наказу й ризикнувши не брати участь у фальсифікаціях, хлопці й дівчата потрапляли в чорні списки нелояльних до влади, і в них починалися проблеми з навчанням. Здавалося б, якщо студент під час виборів відповідно до навчального плану не міг перебувати у столиці, оскільки проходив практику в іншому місті — які проблеми?
Виявилося, що й іногородніх практикантів не залишають у спокої. Кілька знайомих сімей, де є діти–студенти, описали абсолютно безглузді поїздки хлопців до Мінська з провінційних міст. Студенти проходили практику за місцем прописки і навіть отримали запрошення прийти проголосувати 23 вересня саме там. Але... «21 вересня лунає дзвінок, і дитину кличуть голосувати в Мінську. Кажуть, саме там і саме до неділі», — розповіли батьки. «І що, діти їдуть? Вони не розуміють, у чому беруть участь?» Якщо підсумувати всі відповіді, виходить, що розуміти якраз розуміють, позаяк читають інтернет, навіть опозиційні сайти «Хартії–97», «Весни» та інші заборонені їм за місцем навчання (за читання низки сайтів студентам справді погрожують великими проблемами, не соромлячись говорити про контроль над їхнім приватним життям). Але... «Ми самі відмовляли їх їхати, це ж абсурд, та й годі марно витрачати гроші на дорогу, — кажуть батьки. — Але діти бояться, що до них прискіпаються і звинуватять у бойкоті». Швидше — в ненаданні звичної для влади допомоги у фальсифікаціях дострокового голосування.
День голосування запам’ятався ізоляцією незалежних спостерігачів у Мінську, коли Аріну Лисецьку та Сергія Марцелева протримали під замком сім годин, до кінця підрахунку голосів. Затримували журналістів за фотографування ділянок, навіть фото порожнього місця протестів — Жовтневої площі — видалося комусь підозрілим. Частина опозиції від самого початку не брала участь у виборчій кампанії, частина пішла в народ донести правду, а потім знялася з виборів і закликала нікуди не ходити. Прихильники і противники бойкоту встигли пересваритися між собою на сторінках преси і в інтернеті. Голова ЦВК Лідія Єрмошина пригрозила тим, хто зняв свої кандидатури, кримінальним переслідуванням: взяли, мовляв, гроші з бюджету і змилися. Правозахисники в особі Валентина Стефановича поправили, що грошей зі скарбниці ті, хто знявся, не брали — це тиск.
Варто зауважити, що за заклики до бойкоту в серпні–вересні активістів опозиції активно затримували. Досить було побачити в машині листівку з таким закликом — і привіт, ізоляторе тимчасового утримання. Найсумніше, що вартові нашого антиконституційного порядку залишаються абсолютно глухими до людського горя. Так, активіста підприємницького руху Олександра Макаєва затримали в день виборів за пачку листівок у машині, виявлених при огляді по дорозі на похорон героя Площі–2006 Христини Шатикової. Двоюрідна сестра зниклого журналіста Дмитра Завадського, з якою ми познайомилися в наметовому містечку в березні 2006–го, померла в Могильові минулої п’ятниці. Померла від раку в 37 років. За ці роки Христину кілька разів била міліція на різних акціях. Особливо по–звірячому її побили після затримання 19 грудня 2010–го. Тітка Христини Ольга Завадська, лікар за професією, каже, що одного разу при побитті у Христини постраждав лімфовузол. Сиротами залишилися її сини, 14 і 16 років, опікунство над якими збираються оформити літні батьки Христини.
За офіційними даними, по країні обрано до Палати представників Національних зборів 109 депутатів із необхідних 110. Явка в цілому по Білорусі становила 74,3%.
Як завжди, місія спостерігачів від СНД визнала вибори демократичними. Опозиція ще в день голосування заявила, що не збирається визнавати офіційні результати. Депутат Бундестагу і член Парламентської Асамблеї ОБСЄ Марілуїза Бек, якій відмовили в білоруській візі для спостереження за виборами в Білорусі, 23 вересня заявила, що «демократичні стандарти було порушено ще на передвиборчому етапі». Міжнародні спостерігачі місії ПА ОБСЄ, яким вдалося бути присутніми на виборах, дотримуються аналогічної думки. Взагалі, з 1996 року жодна виборча кампанія в Білорусі не була визнана ОБСЄ чесною і справедливою. Варто також пам’ятати, що голова і секретар ЦВК Лідія Єрмошина та Микола Лозовик є об’єктами візових санкцій Євросоюзу і США, але, як і раніше, залишаються на своїх постах. Тому вибори в країні перетворилися на сумне дежа вю. Ти можеш голосувати або валятися вдома на дивані — за тебе є кому все написати «правильно». Так що немає для нас ніяких виборів — і, здається, вже не буде. Можливо, ніколи.
Як повідомляє правозахисний центр «Весна», вчора у Мінську бійці спецназу затримали близько 20 активістів молодіжного проекту «Спостереження за виборами: теорія і практика», які були спостерігачами на виборчих дільницях у Мінську.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
