Азартна Соломія

Одне з тих меморіальних місць, яке варто відвідати шанувальникам «золотого голосу» Європи, є її музей у Львові. У цьому будинку Соломія Крушельницька провела сумарно найбільшу частину свого життя. До 140–річного ювілею жінки–легенди «УМ» пішла на екскурсію до Музично–меморіального музею Крушельницької.

Дім, куплений за гонорар

  Музей розташований у будинку, який вона свого часу придбала для родини. І так уже склалася доля, що саме в ньому геніальна співачка доживала віку, тут і померла. Нині це майже центр міста, але на початку ХХ ст. будинок, який стояв на колишній вулиці Крашевського, 23 (нині — вул. Крушельницької), до елітних будівель не зараховувався. У схожому будинку, трохи вище по тій же вулиці, свої студентські роки провів Іван Франко.

«Коли в 1903 році помер батько Соломії — Амвросій, родина залишилась без годувальника. На той час Крушельницька вже співала на сцені Варшавської опери, тож купила для родини ось це помешкання. Управителем родинного дому практично все своє життя був швагер співачки, Карло Бандрівський, добрий приятель Івана Франка», — розповідає «УМ» директор Музично–меморіального музею Крушельницької Галина Тихобаєва.

  Кожна кімната в музейній експозиції відтворює певний період життя співачки. Перша кімната — «біла». Цей колір мав символічне значення у дитинстві Соломії. Майбутня співачка народилася у селі Білявинці 23 вересня 1872 року, а дитинство провела у селі Біла поблизу Тернополя. Її батько, сільський священик, рано посивів і на фотокартках добре видно його аж біле волосся. «Він мав двійко білих коней, — продовжує Галина Василівна. — І, як згадувала одна з сестер Соломії Крушельницької, коли батько їхав тими кіньми до Тернополя, селяни казали: «Білий ксьондз на білих конях».

  Крім світлин із дитинства і юності, у «білій» кімнаті є свідоцтва про хрестини Соломії Крушельницької, вишивані рушники, сорочка, меблі з тих часів, газета «Діло» за 1884 рік, куди дописував батько співачки. Також є письмовий стіл, що належав родині. Він називається ласкаво «бюрко». До музею потрапив у розібраному стані, тож над його відновленням реставраторам довелося чимало попрацювати. А от годинник, який передала Одарка, донька Карла Бандрівського і племінниця Крушельницької, висить на стіні лише як експонат — музейники досі не можуть знайти майстра, який змiг би його полагодити.

Завдяки Одарці Бандрівській музей має й інші оригінали — люстру, крісло (улюблена річ інтер’єру в родині Амвросія Крушельницького), цитру — музичний інструмент, який наприкінці ХІХ ст. використовували для акомпанементу.

Опера — життя

Соломія закінчила Львівську консерваторію, де відвідувала класи Валерія Висоцького. Перший виступ її відбувся теж у Львові, на сцені театру Скарбика (теперішній театр ім. Марії Заньковецької). На той час це був єдиний театр міста з «європейською» сценою, такою, як зараз в Оперному. І саме на цій сцені співачка дебютувала в опері «Фаворит» Гаетано Доніцетті. В музеї зберігається клавір опери.

  Після виконання двох дебютних опер Крушельницькій порекомендували продовжити навчання у Мілані, куди вона і поїхала через кілька місяців. Навчалася у школі Фаусти Креспі. «Для кожного молодого виконавця в той час було дуже бажаним навчатися в італійських учителів — вони найкраще «ставили голос», — пояснює Галина Тихобаєва, показуючи на світлину Соломії та її вчительки. — Крушельницька приїхала до Італії, маючи дуже мало грошей, тож невдовзі мала повертатися додому. Проте Фаусті Креспі так припала до душі талановита студентка, що вона продовжила її навчати безкоштовно».

  З «італійської опери» у житті Крушельницької в музеї збереглися фотографії з елементами її театральних костюмів. «Ось, до прикладу, хустинка та монокль, — демонструє пані Тихобаєва. — Жодного театрального костюму співачки, на жаль, не збереглося. А ось ця бронзолетка від її костюму Аїди. Його, до речі, шили на спеціальне замовлення у відомого кравця в Парижі. Також є фрагменти костюму Амалії з опери «Бал–маскарад» Верді — ось вона, ця прикраса чорного кольору, що лежить на закулісному столику. Вона потрапила до музею з фонду Одарки Бандрівської».    

  Ходячи по «італійській» залі музею, хочеться нагадати випадок, який уже ввійшов до головних, «класичних», спогадів про Крушельницьку.

«Джакомо Пуччіні, написавши оперу «Мадам Баттерфляй», був настільки впевнений у її успіху, що прем’єра відбулася одразу в театрі «Ла Скала». Проте... оперу міланці освистали, а Пуччіні впав у депресію. «Переробивши оперу за кілька місяців, Пуччіні вирішив удруге презентувати свою «Баттерфляй», — розповідає Галина Василівна. — Проте перед композитором постала дилема — кого запросити виконувати головну роль?  Другорядна виконавиця могла її остаточно зіпсувати, а відомі співачки не хотіли брати участь у скомпрометованій постановці. Тоді маестро запросив Крушельницьку, і та погодилась. Нова прем’єра вдруге відбулася неподалік Мілана, в містечку Брешія, у театрі «Гранде». І хоча до театру приїхала майже та сама публіка, що була на першій прем’єрі, опера пройшла надзвичайно успішно. Згодом у пресі з’явилися відгуки зі словами, що «українка врятувала Пуччіні».

Модна і «просунута»

  З описів сучасників, фотографій та деяких даних з італійського паспорта можна скласти портрет Соломії Крушельницької. Вона була висока, з зеленими очима та каштановим волоссям. Гарна, статна жінка. А головне — зірка. 

  «Слід зазначити, що Соломія Крушельницька свідомо вибрала свій життєвий шлях, — говорить директор музею. — Вона чи не єдина українка з тогочасних оперних співачок, яка побудувала свою кар’єру самотужки. У листах до Михайла Павлика вона писала, що ніколи не любитиме свого чоловіка більше, ніж мистецтво і спів. Саме цим пояснювала те, що довгий час не виходила заміж».

  Крушельницька була впевнена, що хороший співак повинен мати ідеальне здоров’я. Щоб пітримувати себе «у формі», оперна зірка займалася верховою їздою, плаванням та спеціальною фізкультурою для голосу. Соломія — одна з двох оперних співачок, які самотужки виконували танок семи серпанків в опері  «Саломе» Ріхарда Штрауса.

До участі в тій опері Крушельницьку запросив «диригент усіх часів і народів» Артуро Тосканіні. Він цінував Крушельницьку за відповідальне ставлення до роботи та дисципліну. Опера «Саломе» була настільки успішною, що на честь Крушельницької викарбували золоті, срібні та бронзові медальйони з її зображенням в образі Саломе.

Але не сценою єди­ною... Вона вийшла заміж за адвоката Чезаре Річчоні вже у 38 років, за тогочасними суспільними уявленнями — дуже пізно, «майже підстаркуватою».

«Історія їхнього зна­–­­й­омства дуже цікава, — продовжує Галина Василівна. — Соломія Крушельницька не поїхала виступати до Неаполя, тому що саме в той час почалося страшне виверження вулкану Везувій. Повітря, сповнене диму, могло зашкодити голосу, тож лікарі заборонили співачці виступати неподалік «гарячої точки». А театр втратив великі гроші через скасування концерту, а відтак вимагав у Крушельницької компенсацію. Саме Чезаре Річчоні став її адвокатом, виграв процес, а через кілька років вони побралися».

  Подружжя поселилося в Італії, у містечку Віареджо. Чоловіка Соломії двічі обирали мером міста. Це була багата родина, наприклад, Чезаре Річчоні був одним iз перших у місті, хто міг дозволити собі технічну новинку того часу — автомобіль. На стіні львівського музею висить світлина, де Крушельницька за кермом, в оточенні друзів. Вона сама кермувала автівкою і любила швидко їздити. Утім порівняно з сучасним уявленням про автогонки це була «не швидкість» — тодішні машини розвивали максимально до 40 км за годину.

«Проте Соломія Крушельницька любила не лише швидку їзду, — усміхається пані Тихобаєва. — Серед її особистих речей також є маленька рулетка та скринька з картковим набором. Вона була азартною людиною і часто їздила грати в казино. Одарка Бандрівська пригадувала, що коли приїздила до тітки, то ввечері Соломія з чоловіком грали у домашню рулетку. Цифри і колір називала Одарка і так вчилася італійської».

«Неблагонадійна» для радянської влади

  Після смерті чоловіка Соломія повернулася до Львова і деякий час викладала у консерваторії. Але після Другої світової війни почалися «чистки», професорів консерваторії звільняли одного за одним. Щоб довести радянській вла­ді свою кваліфікованість, Кр­у­шельницькій довелося збирали безліч довідок. Її диплом про вищу освіту вже тоді зберігався в музеї, і його на комісію приносив директор музею. Також дуже довго не могли вирішити питання з наданням співачці радянського громадянства, і лише після того, як вона виявила бажання як громадянка Італії виїхати за межі Радянського Союзу, аби продати свій маєток, їй надали радянське громадянство.

  «А будинок в Італії влада продала без неї, — розповідає директор музею. — Співачка отримала компенсацію, але одразу потому сталися дві реформи грошей і всі ті гроші знецінилися».

  Останній притулок Соломія Крушельницька, яка померла 16 листопада 1952 року, знайшла теж у Львові — її поховали на Личаківському кладовищі.