Філіп Меєр.
Фестиваль розпочався з «екскурсії» сучасним Парижем, яку провів його мешканець, письменник, журналіст Філіп Меєр. Свого часу він виклав власні знання про столицю Франції та спостереження за життям міста у творах «Величний Париж» i «Париж очима парижанина». Зважаючи на назву зустрічі «Париж очима закоханого парижанина», очікувалася презентація французької столиці як затишної, романтичної місцини. Та Меєр цей «ярлик» «відірвав» і поділився особистими враженнями від Парижа ХХІ ст., який так само, як i Київ, останнім часом змінює образ, втрачаючи особливу атмосферу й залишаючи по собі лише міф. Ось деякі «нотатки» парижанина Меєра, озвучені киянам:
— Ще одна ознака Парижа — це місто, де ніхто не цікавиться ніким. Цю фразу можна оцінювати і з негативного, і з позитивного боку. Франсуа Моріак говорив, що провінція — це пустеля без самотності. Там усі спостерігають один за одним. Париж — це місто, де сусід з вами не зустрічається, а коли це й трапляється, то він ставиться до цього байдуже.
— Париж — місто, де на один квадратний кілометр припадає 20 тис. людей. У Лондоні — 8 тис., у Берліні — 4 тис. Однак не треба спиратися на ці цифри, щоб виміряти життєву силу міста. Гадаю, нині Париж втрачає дещо важливе — різноманітність населення. Місто стає дуже буржуазним. Яка в цьому небезпека? Треба поїхати до Венеції: це декорація, у якій не залишилося магії. О п’ятій годині вечора взимку місто зачинене. Така небезпека стоїть перед Парижем.
— Наприклад, у вівторок уранці ви йдете купити м’яса. У середу зранку ви знову йдете купити м’яса, але на тому місці вже продають футболки, адже вони популярні серед туристів, на них можна більше заробити. Таким чином, люди таких професій, як м’ясники, продавці хліба, перекваліфіковуються на продавців сувенірів. Так із шести хлібних крамничок залишається одна. Відповідно ціни на товари першої необхідності зростають.
— У центрі Парижа живуть адвокати, трейдери, журналісти, які добре заробляють. Париж перетворюється на декорацію, де купити квартиру вважається шиком. Треба, щоб ті, хто сьогодні керує містом, прагнули відновити його різноманітність. Вони ж не хочуть цього робити, бо нова буржуазія, яка оселилася в Парижі, — це їхній електорат.
Протягом цього тижня всі охочі мають можливість відвідати низку безкоштовних заходів, що допоможуть кожному по–своєму інтерпретувати Париж. 20 вересня «Історію Парижа в піснях» розкаже Крістіан Маркаде, який досліджує поп–музику та західну культуру ХХ ст., адже існує приблизно 2 800 пісень про французьку столицю. Наступного дня музичну тему продовжить паризька співачка Заза Фурньє. Кіноафіша фестивалю представлена музичною комедією «Френч канкан» 1954 року (18 вересня), драматичною комедією «400 ударів» 1959 року (22 вересня), а також двома стрічками 2011 року: документальним фільмом про знане паризьке кабаре Crazy Horse (19 вересня) та комедією «Донома» (23 вересня).
Покази вiдбуватимуться на лiтнiй естрадi в Марiїнському палацi...
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
