Вiрю!
Крихта оптимiзму ще лишилася,
Тож її мiж цi рядки й кладу,
Щоб вона, мов брила, прокотилася
Через темiнь мовчазну густу.
Досить, браття, вже по кухнях плакатись
І гiркую долю проклинать,
Вдосталь нажурились й набалакались,
Треба, врештi–решт, до Справи стать.
Бо нiхто на оксамитовiй подушечцi
Не подасть вiд щастя нам ключi,
А раз так, то їх здобути мусимо
При визвольнiй осяйнiй свiчi.
Жити, як живем — лишень ганьбитися,
Не на те з’явились ми на свiт —
«Наступати, а не боронитися!» —
Батько поучав мене i дiд.
Кривду й зло ми неодмiнно зборемо,
Геть прогнавши зi святих терен,
Й ночi на свiтанки переоремо,
Повернувши в Україну день.
Вiрю! Десь докупи хлопцi сходяться,
І той буде ширитись засiв,
А матусi їхнi Богу моляться
За Вкраїну й вiдчайдух–синiв.
Павло БОЙКО
Київщина