«Свято демократії» стартувало. Основні політичні сили в Україні — буржуазно–ліберальні (крім КПУ та «Свободи»). Такою ідеологією дехто прикриває свою кримінальну суть (iдеться, звичайно, не про рішення судів, а саме про суть).
Мета політсил — узяти владу, розставити своїх людей. Для опозиції нині основне — взявши владу, звільнити з–за ґрат лідерів; для партії влади — залишитися при владі, щоб і надалі збагачуватися та щоб не помінятися місцями з нині ув’язненими. Передвиборчі програми та гасла нам уже знайомі, бо використовувалися на всіх попередніх виборах: обіцяють покращення життя, боротьбу з корупцією, реформи, позбавлення себе (тобто нардепів) пільг і недоторканності тощо. Такі обіцянки (втілити їх, мовляв, не дають супротивники) можна повторювати та повторювати, виборцям, здається, ще не набридло.
Крім красивих програмних обіцянок, партії прикрасили свої списки шоуменами, відомими особами. Щодо інтелектуальної здатності до парламентської діяльності В. Кличка та М. Матіос («Удар»), Б. Бенюка («Свобода»), А. Шевченка й О. Ступки («Україна — Вперед») сумнівів не виникає, неясно тільки, як ті, що не вийшли ще на пенсію, зможуть поєднувати творчість, гастролі, виступи з роботою у ВР. Згадаємо принагідно, що Ян Табачник і Р. Лижичко успіхів у законотворчості не досягли. Просто Таю (Повалій) включено до списку, щоб ця солодкоголоса птаха, як сирена, заманювала виборців.
Проте багатообіцяючі програми (які потім не виконуються), зірки для прикраси списків — це деталі піару, головне у виборчій кампанії — гроші. Простій людині з середнім достатком депутатство не «свiтить». А втім, так усюди. У СРСР «прості» трудящі, яких призначали кандидатами, мали бути «беззавітно відданими ідеям КПРС». У західних демократіях кандидати партій повинні показати себе в органах урядування, починаючи з найнижчого. Але українське депутатство якесь потворне не стільки через величезні суми, що кидають на вибори, скільки через методи, якими потім компенсують ці витрати: у нас влада приносить дивіденди. Свого часу Маяковський писав: «одиниця — нуль», партія сильна, коли є мільйони. Уточнюємо: мільйони грошових знаків. Більшовики, чиїми правонаступниками є Симоненко з компанією, брали гроші у недалекоглядного капіталіста Сави Морозова, але основне джерело було зарубіжне — німці. Хотілося б знати, хто нині спонсорує КПУ, їхню дуже недешеву піар–кампанію, враховуючи проголошений намір: «Вернем страну — Украину русскому народу!» Це гасло останнім часом активно втілюють і регіонали, які розриваються між ним та іншим гаслом: «Україну мають право грабувати лише українські олігархи!».
О. Єфремов, голова фракції ПРУ у ВРУ, заявив у газеті «Сегодня», що на вибори «кандидату потрібно витратити 700 тис. дол., і чесно додав: «Людина, яка витрачає багато грошей, у перспективі намагається ці гроші відробити». Комітет виборців, політологи оцінюють витрати кандидатів–мажоритарників у 1,5—3,5 млн. дол., прохідне місце у списку коштує 5—7 млн. дол.
Зрозуміло, що у владній партії сконцентровано основні олігархічні капітали, суттєво примножені за останні два роки. Сумарний капітал кандидатів від ПРУ становить 7 млрд. доларiв. Найбагатшими (у доларовому обчисленнi) кандидатами є А. Веревський (1,2 млрд.), А. Клюєв (850 млн.), С. Тігіпко (806 млн.), Ю. Іванющенко (756 млн. дол.). Р. Ахметов не буде балотуватися до ВР, мабуть, соромно стало читати у ЗМІ про себе як отримувача матеріальної допомоги та при цьому ще й «прогульника»; захищатимуть його інтереси у ВР В. Мальцев, колишній водій, С. Кий, помічник олігарха. Перший номер ПРУ М. Азаров має на рахунках 1,3 млн. грн., маєток і при цьому не соромиться одержувати матеріальну допомогу. О. Єф–ремов з дружиною мають на рахунках більш як 4 млн. грн., проте він теж випросив матдопомогу.
Кандидат від КПУ глава ДПА І. Калєтнік має дружину з річним доходом 8 млн. грн., родина — мільйонні статки (тільки депозити 6 млн. грн.). Сам комуністичний лідер П. Симоненко живе у маєтку, оформленому на сина (будинок у Горенці, що тягне на 1,5 млн. доларiв, ділянка 1,4 га «нажиті непосильною працею»), його дружина має 4 квартири та майже 1 га землі, проти приватизації якої так завзято «бореться» чоловік. Як не згадати рекламу КПУ: «Заможні бандити народ обокрали. При наших дедах за такое сажали».
У лідера «Удару» В. Кличка статки (на двох iз братом) становлять усього 57 млн. доларiв, кандидат задекларував близько 10 млн. на рахунках і річний дохід 4,7 млн. доларiв. У Н. Королевської ЗМІ нарахували статки у 243 млн. доларiв, у лавах «Україна — Вперед» А. Шевченко — чесний мільйонер. Серед кандидатів «Нашої України» доларових мільйонерів нема. У партійних списках «Свободи» — люди з місячним доходом 1—10 тис. грн., це справжня партія «пролетаріату», на відміну від КПУ.
На тлі «регіоналів»–олігархів об’єднані опозиціонери виглядають, як бідні родичі, допущені на «свято демократії»; сумарна їхня ціна — 370 млн. доларiв. Найзаможніший — політемігрант А. Аваков, далі йдуть Д. Дзензерський і О. Табалов, статки, відповідно, становлять 189, 72 і 42 млн. доларiв.
Грошi вирішують усе на «святi демократiї»? Про кадри, певна рiч, не йдеться, тобто про професіоналізм, чесність, патріотичність.
Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технiчних наук
Київ