Живопис зі «смаком»

«Позитивне» мистецтво може бути і серйозним, і радісним водночас»

— Карен, розкажіть про мить, коли ви відкрили нову «здібність» кави й пива — бути чудовими альтернативами фарбам у живописі?

— Це сталося 1998 року, коли я малювала фарбами у кав’ярні. Тоді я поглянула на красивий колір еспресо і врешті спробувала помалювати кавою. І це спрацювало! Так кавою я малювала протягом 12 років, а потім зацікавилася, чи можна ще чимось замінити фарби. Почався експеримент із пивом — і це було, так би мовити, моїм природним ви­бором. Річ у тiм, що в місті Бенд, де я живу, найбільше пивоварних заводів, аніж будь–де у США. До того ж я помітила, що стаут і портер мають такий самий колір, як і кава. Також намагалася малювати чаєм, вином, але зупинилася на каві та пиві.

— Малювати пивом і кавою складніше, аніж фарбами?

— Так, тут я маю бути завжди обережною. Із кавою й пивом треба працювати делікатно, оскільки вони можуть «відшаруватися» від паперу, якщо я проллю воду чи зроблю різкий рух, коли накладатиму наступний шар кави або пива.

— А чи траплялося так, що необережність виявлялася не перешкодою, а допомогою?

— Інколи необережність у малюванні кавою, пивом допомагає, як ось під час виправлення помилок. Так у моїй практиці стався цікавий випадок — тоді саме через необережність я остаточно переконалася, що кава достатньо стійка, тому її можна використати в живописі… Свою першу картину кавою, «Мону Лате», я малювала, коли їхала на задньому сидінні авто. Тоді я із друзями зібралася на кемпінг. Однак ніч зустріла нас дощем і страхітливим торнадо. Кожен тікав від лиха до автівки настільки швидко, наскільки міг, і, врешті–решт, хтось сів на мою картину. Усі врятувалися, і «Мона» також, щоправда, не без травм — залишилася трохи зім’ятою й мокрою. Це було приємне здивування: кава вижила під час шквалу, відлежавшись під мокрими людьми.

— Як зазвичай люди реагують на ваші картини, коли бачать їх уперше?

— Їх відразу дивує, чому полотна мають коричневий колір. Коли я пояснюю, що картини виконані кавою, пивом, вони дивуються й усміхаються. Така реакція завжди дарує мені заряд позитивної енергії, адже я люблю розважати людей, бачити радість на їхніх обличчях. Навзаєм вони також мене веселять. Наприклад, мені неодноразово доводилося чути жарт на кшталт: «Якщо я відчую нестримне бажання випити, я можу облизати свої картини».

— Ваш улюблений художник — Вінсент Ван Гог. Також ви малюєте кавою, пивом картини Леонардо да Вінчі, Яна Вермеєра… Що саме приваблює вас у полотнах цих митців?

— Мене захоплює те, як вони передавали світло й тінь на полотні. А ще саме до композицій їхніх картин я можу додати цікавий елемент — чашечку кави або склянку, пляшку пива.

— А як щодо сучасного мистецтва? До речі, у ньому вистачає негативу, митці часто втілюють «бруд» суспільства у своїх роботах. Натомість ви віддаєте перевагу позитиву й естетиці…

— Зізнаюся, я не цікавлюся сучасним артом. А втім, як на мене, у мистецтві є місце й для негативу, та заразом не варто знецінювати позитивний бік життя, ігнорувати його або ж розглядати як менш реалістичний для втілення у мистецьких творіннях. Життя сповнене різними речами, «чорними» й «білими» моментами. Мистецтво може дарувати людям задоволення, щастя, а саме цього бракує в наш час як ніколи. А ще «позитивне» мистецтво може бути і серйозним, і радісним водночас.

«Мене завжди надихало те, як відомі художники «ловили» світло й тіні»

— У цьому контексті існує вислів: «Художник має народжувати щастя»…

— Не чула цього вислову, але він мені подобається. Гадаю, живопис інколи дарує радість людям. Та передусім щастя приходить до самого митця, а саме — під час творіння. Об’єкт змалювання може бути достатньо серйозним, та, незважаючи на це, творити — справжня втіха. Коли я малюю, мій мозок не дає інструкцій щодо того, як має рухатися пензель у руці. Акт творіння — це синтез зорових і тактильних відчуттів. Мій пензель «торкається» того, що я бачу, і передає побачений світ у зменшеному вигляді. Це глибокий спосіб оцінити, пізнати красу. Я можу побачити її, потім «доторкнутися» до неї, побачити ще раз і поділитися нею з іншими завдяки закінченій картині. Це приносить мені неабияке задоволення.

— Що саме підвищує ваш творчий «апетит»?

— Мене завжди надихало те, як відомі художники «ловили» світло й тіні і передавали це на своїх полотнах. Люблю спостерігати за навколишнім середовищем, що «оживає» у світлі. І, звісно, мене надихає хороша музика. Я часто маю підкорятися дедлайну або малювати те, до чого у процесі втрачаю цікавість. Тоді я поринаю в улюблену музику. Саме вона допомагає завершити почате, сфокусуватися на живописі, завжди надихає. Живопис і музика — близькі мені мистецтва. До слова, у моїй родині по маминій лінії є кілька художників, а по батьковій — усі музиканти. Тож я завдячую талантом своїй мистецькій сім’ї.

— Людина час від часу відчуває, як грузне в рутині. Що можете порадити, аби якось протистояти буденності?

— Варто робити те, що було досі для вас незвичним, гуляти вулицями, де раніше не бували, слухати живу музику у стилі, котрим раніше не цікавилися. Фіксуйте те, що бачите навколо, а ще оточуйте себе креативними людьми.