Як обмiняти «бакси» у «потьомкiнському» селi?

Із давніх часів у Російській імперії повелося так: якщо високий чин мандрує по її теренах, то все побачене навкруги має радувати його. Так було і з Катериною ІІ, яка вирішила свого часу проінспектувати обіцяне князем Потьомкіним заселення наших пiвденних українських степів. Останній, як відомо, з планами не впорався і, щоб не прогнівити самодержця, звів численні декорації сільських хат на шляху мандрівки імператриці.

Цю історію з глибин моєї пам’яті воскресило повідомлення ЗМІ про те, що у п’ятницю, під час робочої поїздки на Донеччину, Прем’єр–міністр Микола Азаров завітав до пункту обміну валюти, який трапився на його шляху, і поцікавився, почім можна купити долари. Отримавши відповідь, що «зелений» коштує 8,11 грн., очільник уряду радісно констатував, що гривня знову стабільна. А як же може бути інакше в Україні, про нездоланну стабільність у якій нагадують численні гасла чи не на кожному паркані, бігборді чи стовпі?

Окрилений такою звісткою, я мерщій подався до найближчого обмінника по долари, бо якраз збирався запастися ними на відпустку. Утiм жодний обмiнник того дня не пропонував на продаж бакси по «азаровському» курсу. Правда, мені порадили звернутися до Ощадбанку, де було оголошено саме названий Азаровим обмінний курс. Проте відвідавши кілька відділень цього державного банку в Києві, де дійсно обіцяли продавати американську «зелень» по 8,11 грн., мені довелося гірко розчаруватися — ніде в наявності тiєї валюти не було. А коли я поцікавився, чому, то отримав у відповідь: «А ніхто долари не здає!». «А якби здавали, то скільки мені можна було б купити?» — поцікавився я. «Не більше тисячі в одні руки»...

«Отакої! — подумалося, — це ж як за відомим iз СРСРівських часів анекдотом: «Скажіть, а я маю право?» — «Маєте» — «А можу?» — «Ні, не можете!». Тож витративши пального не на один «бакс», я повернувся додому і обдзвонив ще кілька відділень Ощадбанку — всюди доларів не було. Довелося звернутися до дружини — вона в мене мудра, бо все життя пропрацювала в Академії наук: «Де ж істина — у словах Азарова чи в тому, що я почув під час свого «валютного» турне?». Вона ледь всміхнулася і порадила: заради встановлення істини треба було поставити «чистий» експеримент, тобто з наявністю головних чинників, що зроблено не було. «Що це означає?» — не второпав я. «Треба, щоб поруч iз тобою був Микола Янович — тоді долари знайшлися б і в київських обмінниках, а не тільки в донецьких».

Підказка була по суті, і гріх було нею не скористатися. Ні, не в тому сенсі, щоб запропонувати член–кореспонденту НАНУ М. Азарову повторити його валютний дослід разом зі мною (усвідомлюю, що він зайнятий іншими науковими розвідками на користь держави). Виникла ідея найняти двійника Прем’єра і вже разом iз ним пройтися по обмінниках. Тож iз цією метою заходився обдзвонювати театри і кіностудії, втім марно. Не подумайте, що там хтось злякався моєї пропозиції, адже створювати світлі образи — це їхня робота. Проте всюди відповідь була одностайна: наш Прем’єр — це унікум! Тобто неповторний.

В’ячеслав ПРИЛЮК,

журналiст