Право на шану

Суд як остання інстанція

За даними правозахисника Олекси Чорноти, органи Пенсійного фонду України не доплачують до пенсій незаконно засуджених громадян майже 370 грн. на місяць, а тим особам, яких було вивезено на так зване «спецпоселення», — майже 170 грн. на місяць. Причому реабілітованим українським громадянам треба поспішати з поданням до суду своїх позовів, оскільки нинішня влада може на законодавчому рівні незабаром ухвалити рішення, яким буде дозволено Кабінету Міністрів України встановлювати на власний розсуд розміри підвищень до пенсій реабілітованим громадянам, як це вже було зроблено з «чорнобильцями», «дітьми війни», військовослужбовцями. Олекса Чорнота наголошує: саме зараз реабілітованим особам варто звертатися до суду з позовними заявами, щоб хоча би за півроку до дня подання позову отримати свої недоодержані розміри підвищень до пенсій, а це немалі суми: для незаконно ув’язнених — понад 2 тис. грн., для «спецпоселенців» — 1 тис. грн.

Нагадаємо, основний аргумент на користь реабілітованих — Закон України «Про пенсійне забезпечення» та Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно з цими документами, громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їхніх сімей, яких було примусово переселено, — на 25% мінімальної пенсії за віком. Але реальність така, що всі категорії пенсіонерів мають перерахунки пенсій залежно від розміру прожиткового мінімуму, а підвищення до пенсій незаконно ув’язненим «зафіксовано» у розмірі 54,4 грн., «спецпоселенцям» — 43,52 грн. на місяць.

Колишні політв’язні, зокрема Герой України Юрій Шухевич та його побратими, роками звертаються до влади з вимогою відновити справедливість. Одначе віз і нинi там. Саме тому й було прийняте рішення оголосити можновладцям, які пантрують державну казну, «судову війну». На заклик правозахисника Олекси Чорноти та Юрія Шухевича вже відгукнулися десятки політв’язнів — вони подали свої позови, і багато хто вже має позитивний вердикт Феміди. За словами Юрія Шухевича, «на руках» у колишніх жертв політичних репресій є навіть дві перемоги у Вищому адміністративному суді.

У Пенсійного фонду «все законно»

Публікація в «УМ» привернула увагу громадськості до теми репресованих: інформаційна агенція «Українські національні новини» організувала з цього приводу прес–конференцію. А Пенсійний фонд (представники якого, до речі, свідомо захід проігнорували) розмісив на своєму офіційному сайті та в газеті «Пенсійний кур’єр» звернення і «побажання»: не зважати на заклики до жертв політичних репресій йти до суду. Мовляв, «підвищення до пенсій реабілітованим та членам їх сімей виплачуються своєчасно та в розмірах, визначених законодавством».

Правозахисник Олекса Чорнота так відреагував на цей демарш органів ПФУ: «Якщо з десятків тисяч працівників органів Мінсоцполітики та ПФУ, серед яких є заслужені юристи, економісти, доктори наук тощо, не знайшлося жодної особи, яка готова була прийти на прес–конференцію і захистити там «честь мундира», висловивши аргументи на захист своєї позиції, то це означає, що ці державні органи в свавільний спосіб обмежують права реабілітованих українських громадян, про що, до речі, свідчать рішення судів, у тому числі Вищого адмінсуду, які визнають дії органів ПФУ незаконними та протиправними».

На досягнутому активісти зупинятися не планують: Юрій Шухевич уже звернувся з офіційним листом до усіх голів облрад Західної України з проханням посприяти у поширенні інформації серед колишніх жертв репресій щодо їхніх прав і можливостей відстояти передбачене законом у суді. І позитивна реакція з регіонів уже надходить.

На думку Юрія Шухевича, допомогти колишнім жертвам політичних репресій — обов’язок небайдужих. «На сьогодні це одна з найбільш упосліджених категорій пенсіонерів, — каже він. — В Україні колишні репресовані, які були реабілітовані, отримують мінімальні пенсій. Адже чомусь за всі роки перебування в ув’язненні, де й працювали жертви політичних репресій, не враховують заробіток, бо його, за словами працівників органів ПФУ, у політв’язнів узагалі не було. Хоча це неправда, і є документи, які підтверджують, що ув’язнені отримували заробітну платню, більшу частину якої потім забирало МВС. Але оскільки засуджених було реабілітовано, то вони заслуговують на пенсійне забезпечення, відповідне до заробітку. Не говорячи вже про компенсацію за роки ув’язнення і рабської праці».

Ціна питання — 25 мільйонів

Варто зауважити, що спроби відновити справедливість у питаннях щодо реабілітованих робилися неодноразово. Юрій Шухевич та його побратими розробили відповідний законопроект і надіслали його більш як ста народним депутатам. Відгукнувся з них лише один — Микола Кульчинський iз фракції «НУНС», котрий зареєстрував у парламенті цей законопроект ще в 2008 році. Але його депутати не підтримали. За цим законопроектом, для реабілітованих була встановлена компенсація не за 75 місяців перебування в ув’язненні, як зараз, а за весь термін позбавлення волі. Передбачалося і підвищення доплат до пенсій. За словами Миколи Кульчинського, ціна питання даного законопроекту — незначна для державної казни, але його ухвалення стало б першим кроком до гідного вшанування жертв політичних репресій. «Загальна вартість законопроекту на той час складала, за свідченням Пенсійного фонду, 25 мільйонів гривень, — каже народний депутат, який теж був свого часу репресованим і згодом реабілітованим. — На сьогодні це вже не 25 мільйонів, а набагато менше, адже за ці роки принаймні п’ята частина всіх жертв політичних репресій відійшла у кращі світи. Скажімо, у Полтавському товаристві реабілітованих багато людей ніякої участі у боротьбі з комунізмом не брали: хтось зірвав колосок і при цьому ще щось сказав про владу — отримав 10 років; хтось порівняв американський і радянський трактор… Таких людей у Полтавському товаристві на момент його створення у 90–х роках було близько півтори сотні. Зараз якщо набереться 25–30 осіб — то це добре. І їх щороку меншає».

Необхідні кошти для втілення цієї соціальної ініціативи, переконаний Микола Кульчинський, є. Свіжий приклад: чиновники нині закуповують камери для виборчих дільниць — їхня вартість 36 мільйонів гривень, а уряд заклав у бюджеті на ці потреби мільярд. Тоді як усім реабілітованим необхідно максимум 25 мільйонів.

Закон не приймають, каже пан Микола, через брак політичної волі: «В усьому світі, в країнах, які виборсувалися з колоніального чи тоталітарного ярма, борці з режимами завжди у великій пошані і на відповідному забезпеченні. Лише не в Україні».