У Шевченка малюнки чи рисунки?

Як би нинішні можновладці не агітували за «язик», більшість українців хочуть досконало знати рідну мову. Читачка «України молодої» М. Єпішева з Донецька попросила розібратися з деякими складнощами вживання слів. На її запитання ми попросили відповісти Анатолія Капелюшного, кандидата філологічних наук, доцента кафедри мови засобів масової інформації Львівського національного університету імені Івана Франка.

1. Коли використовують слово «повз», а коли — «мимо»? Чи можна сказати: «Пройшов повз сквер»? І чи правильний вислів: «Пройшов мимо і не помітив»?

— Слова «повз» і «мимо» синоніми. Словники ще сорок років тому подавали їх, не наводячи жодних застережень чи обмежень. Тепер і те, й те вживають тільки як прислівник (Словник синонімів української мови. — К.: Наукова думка, 2000. — Т. 2. — С. 258). Адже будь–які навіть абсолютні синоніми з часом у мові починають відрізнятися чи відтінками значення, чи сферою використання, чи емоційним забарвленням. Скажімо, «лінгвістика» і «мово­знавство», маючи абсолютно той самий обсяг значення, починають розрізнятися сферою використання: «лінгвістика» вживають переважно в науковому стилі, а поза його межами здебільшого «мовознавство». Те саме можна сказати й про «повз» і «мимо». Тепер є нормою як прийменник використовувати тільки «повз»: «М’яч пролетів повз ворота». Як прислівник уживають і «повз», і «мимо»: «М’яч пролетів мимо». Проте помітною є й тенденція до значних обмежень у вживанні слова «мимо», адже наведений у вашому листі вислів «Пройшов мимо і не помітив» можна сформулювати і як «Пройшов повз мене і не помітив». Та слово «мимо» ще довго не витісниться з активного вживання, позаяк «мимо» є компонентом низки складних слів (мимоволі, мимовільно, мимохідь, мимохіть тощо)

2. Коли йдеться про Шевченка–художника, інколи кажуть: «його рисунки». Чому не «малюнки»?

— «Словник–довідник з українського літературного слововживання» С. І. Головащука (К.: Наукова думка, 2004) так подає значення слова «рисунок»: «Зображення чого–небудь рисками на площині; креслення» (С. 324), а слово «рисувати» тлумачить як «креслити» (С. 214). Значення ж слова «малювати» таке: «зображати когось, щось на площині олівцем, пером, фарбами тощо; переносно — зображати словами, викликати в уяві певні образи тощо» (С. 214). Тобто якщо йдеться про креслення різних споруд, технічних пристроїв, то треба вживати слово «рисунок», якщо ж ідеться про твори образотворчого мистецтва, то треба вживати слово «малюнок».

3. Яке значення західноукраїнського слова «вар’ят»?

— Вар’ят — діалектне — «дурень».

4. Яке значення слова «відзігорний»? (воно зустрічається в «Музеї покинутих секретів» Оксани Забужко).

— У словнику Б. Грінченка подано таке тлумачення–переклад російською мовою слова відзіґорний: «франтоватый» (Т.1. — С. 213). Водночас тут є й інше слово «фіціґорний» зі значенням «кокетливый» (Т. 4. — С. 377). Я пам’ятаю, як ще на початку 60–х років у нашій сім’ї (на Дніпропетровщині) про дівчину–кокетку казали «відзіґанка».

5. Чи можна казати: «картина виражає емоції автора»?

— Вислів «Картина виражає емоції автора» варто виправити так: «Картина передає емоції автора». Слово «вираз» в українській мові переважно вживають у значенні «вияв настрою, почуттів на обличчі» (О. Пономарів, Культура слова. — К.: Либідь, 1990. — С. 44). Тому треба говорити: «Він висловив свою думку» (а не виразив). Якщо ж ідеться про те, що не можна «висловити», тобто відтворити словами, то варто вживати слово «передавати»: «Художник передав свої емоції на полотні».

6. В українських народних піснях можна почути: «Руку дай на коня». Яке значення цього вислову? Йдеться про якийсь ритуал чи це опис ситуації, коли дівчина подає руку козакові, який сидить на коні?

— Оскільки я не етнолог чи етнограф, то й не знаю про жоден ритуал, на який міг би натякати вислів «Руку дай на коня». Із суто мовного погляду більш iмовірним є таке пояснення: фразеологізм «віддати руку (і серце)» означає «погоджуватися на одруження з кимось» (Фразеологічний словник української мови. — К. : Наукова думка, 2003. — С. 98). «На коня» ж у розмовному мовленні ще й досі означає «на останок, перед тим, як поїхати, піти», найпопулярніший сучасний вислів із цього ряду: «вип’ємо на коня».