Перше вересня — святе i свято для мене, представника викладацької династiї, який ще й народився та вирiс у школi, у найпрямiшому розумiннi — в однiй зі шкiл, якi батько–директор та мати–вчителька виводили в передовi. Учительська була навiть не за стiною квартири, а за дверима, увечерi вони вiдкривалися, через учительську — в темну нiчну школу...
Працюю в дуже пишному навчальному закладi, бачу нинiшнiй стан усiлякої освiти (паралельно з подвiйними iнтегралами знову вчимо додавати дроби). Отож мiй вiрш — швидше, спогад.
У лiта жовтому згасаннi
Приходить цей знаменний час,
Коли хвилююче незнанi
Шляхи новi знов кличуть нас.
Там хижi орди Чингiсхана,
Там скiфськi конi мнуть ковил
І вiнценосного тирана
Кобзар таврує, що є сил.
Ще Архiмеда там дарунки,
І в колбах закипить озон,
Сталевi формул вiзерунки
Прудкий змалює електрон.
Тож хвилювання серце крає,
А фарби свiжi пахнуть як!
До класу сонце завiтає
І ми, легкий здолавши ляк,
Чекання сповненi й тривоги,
В похiд зiбрались залюбки —
Веселi сивi педагоги
Й глибокодумнi малюки.
Вже першокурсники солiднi
Майбутнiх сесiй лiк ведуть.
Тож хай усiм — здобутки плiднi!
Тож хай усiм — щаслива путь!
Микола ГОРБАТОВ,
викладач–математик
Днiпропетровськ