«Український світ» в артефактах і шедеврах

Здається, в епоху інтернету найрізноманітніші джерела інформації маєш в одному пристрої — в комп’ютері, освоюй навики інтернет–серфінгу, і весь світ — біля твоїх ніг. Я теж так думала, поки не потрапила в Державний архів–музей літератури і мистецтва України(ЦДАМЛМУ), розташований на території Софійського заповідника. Там у читальному залі можна замовити, наприклад, архів відомого мистецтвознавця Стефана Таранушенка і з шелесткого конверта тобі на руку випадуть жовті старі фотографії, а в папці будуть оригінали статей, листи. Можеш замовити з фондів документи Олеся Гончара, Павла Загребельного чи Миколи Глущенка, і весь чар того часу, того світу і тих людей разом з артефактами доставляють тобі з фондосховища. Порівняти відчуття видобування інформації з монітора комп’ютера і з архівів — не можна ні за якими параметрами, і зрозуміти цю безсилість може тільки той, хто в архівах працював. Відмінність тиражної продукції і оригіналу, масового виробництва і ручної роботи, комп’ютерної графіки і живого малювання — усе кульгає, до раціональних переваг додаються запахи, аури, міфи, які матеріалізуються через дотик. Звиклі до touchscreen, ми маємо можливість пережити інший емоційний досвід. Неймовірні багатства національної культури у вигляді документів і артефактів, немов зачакловані, лежать, чекаючи своїх дослідників — людей не так кар’єрно мотивованих, як щиро зацікавлених і здатних любити ці абстракції, що звуться вітчизняним мистецтвом.

Днями у виставковій залі ЦДАМЛМУ відкрилася виставка «Український світ», яка у концентрованому вигляді, «в одному флаконі» передає цей чар творчих особистостей. Формально вона присвячена 21–й річниці Незалежності країни та Дню Державного Прапора, фактично могла бути присвячена хоч Дню писемності, хоч Святу врожаю, бо тематичної прив’язки експонати виставки не мають жодної. Експозиція, складена з особистих речей і предметів колекціонування українських письменників, режисерів, художників, дуже різнопланова за типом експонатів — представлені кераміка, різьба по дереву, кахлі, чеканка, живопис, графіка, малі форми скульптури, особисті речі митців. Тут є бандура, подарована Юрію Смоличу, розписна цитра з колекції Мар’яна Крушельницького, диригентська паличка Бориса Лятошинського і невелика гітара, на якій грав Володимир Сосюра. Рояль Левка Ревуцького через габарити залишився стояти в його меморіальному кабінеті, а на виставці представлений шкіряний папірник із тисненням видатного композитора. Скажімо, малярська скринька чудового художника Анатоля Петрицького практично не має особливих прикмет, зате етюдник Олександра Богомазова — ах, який прекрасний — тут і його пензлі, і його кольори, і незакінчена робота. Від тонкої батистової вишиванки знаменитого оперного співака Леоніда Собінова — найстарший експонат, кінець ХІХ століття — залишилася тільки передня частина та рукави з красивими орнаментами, решту час не пощадив, а закладки для книжок, які вишивала шістдесятниця, правозахисниця Надія Світлична — у чудовому стані, як і рушник, подарований земляками з Сумщини на 80–річчя Дмитра Антоненка–Давидовича. Найбільший інтерес, як на мене, представляють художні роботи — рання акварель Федора Манайла «Бокораші»(1960–ті роки), радісно–декоративний «Козак Мамай» Віктора Зарецького із радянською символікою і трактором на задньому плані, який висів у робочому кабінеті Олеся Гончара, бароковий «Мамай» із колекції Петра Панча, «Козак Мамай»(1928) Олександра Саєнка, виконаний у техніці інкрустації соломою. Остання робота з колекції Миколи Корнійчука свого часу експонувалася на виставці народного мистецтва в Парижі. Велике полотно «Мальви» — невідомого художника, на виставці воно опинилося завдяки тому, що Олександр Довженко, приїхавши з Москви, на тодішньому Євбазі побачив цю яскраву роботу з українськими квітами, купив її і тримав у своєму московському кабінеті.

«Музей–архів більше спеціалізується на архівних речах і важливий саме цим, але мені здається, на виставці є дуже цікаві речі художниці–керамістки Галини Севрук, вартісна робота закарпатського художника Манайла, ранні твори його взагалі дуже чудові, «Козаки Мамаї» різного періоду — це речі, на які звертаєш увагу, як мистецтвознавець, — каже «УМ» завідуюча відділу мистецтва ХХ — початку ХХІ століть Національного художнього музеї України Оксана Баршинова. — Я не спеціаліст із кераміки, але крім класичних, хрестоматійних робіт Севрук, твори Желєзняка і Федорової мені здаються дуже цікавими і високохудожніми. Для мене особисто цікаво бачити речі, які більше ніде не побачиш, моє відкриття — це етюдник Богомазова, який сам по собі є твором мистецтва».

Багато артефактів уперше представлені публіці з фондової темряви. Працівники архіву–музею кажуть, що в їхніх фондах зібрано так багато експонатів , що подібні виставки можна робити хоч раз на два місяці. Щоб вони відбувалися, очевидно, ми повинні проявляти більше інтересу до історії своєї культури: отже, виставка «Український світ» триває до 7 вересня.