28 серпня 1991 року — через чотири дні після ухвалення Верховною Радою Акту проголошення Незалежності України — до Києва прибула державна делегація Росії на чолі з віце–президентом РФ Олександром Руцьким. Метою посланців «російської демократії» (які щойно подолали спробу путчу) було вмовити українське керівництво підписати... новий союзний договір. За два дні перед тим, 26 серпня, Москва провела арт–підготовку — прес–секретар російського президента зробив заяву, в якій, зокрема, пригрозив: «у випадку припинення союзницьких відносин Російська Федерація залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів». Те, що заяву зробив не Єльцин, а чиновник його адміністрації, залишало свободу для маневру: зрештою можна було звалити все на «стрілочника», хоча, як відомо, прес–секретар ніколи нічого не мовить од власного імені. Ось такою була перша сторінка новітньої історії українсько–російських відносин. Нагадаю: за кілька місяців перед тим, 15 січня 1991 р., Борис Єльцин підписав у Таллінні разом із керівниками балтійських республік заяву про те, що Росія, Литва, Латвія та Естонія надалі будуватимуть свої відносини на основі норм міжнародного права, а не як республіки СРСР. Тож мусимо пам’ятати: Україну Москва ніколи так легко не випустить із «братніх обіймів».
29 серпня 1717 року перед шатром хівинського хана невдячні тубільці відтяли голову капітан–поручику Бековичу–Черкаському, який на чолі 4000 регулярного війська, 2000 яїцьких та гребенських козаків і загону драгунів вирушив з Астрахані на схід, начебто супроводжуючи караван російських купців. А радше то купці супроводжували військо, щоб надати експедиції «мирного» характеру. Перетнувши море, росіяни заходилися — звісно ж, із «мирними» цілями — будувати на чужій землі дві свої фортеці, але зрештою хівинці вчинили відчайдушний опір зайдам. Друга спроба російських «зємлєпроходців» загарбати Хівинське ханство, датована 1839 роком, теж була закамуфльована під «мирні» цілі. Царський полковник Ф. Любисевич iз цього приводу писав: «Хоча всі приготування до експедиції мали відбуватися без розголосу та під виглядом ученого дослідження приаральських степів, однак звістка про них невдовзі дійшла до Хіви». Відтак для «ученого дослідження» було споряджено 4250 солдатів та 18 гармат, а ще 2090 киргизьких провідників. Але й ця спроба виявилася невдалою. Та не була б Росія Росією, якби і втретє не полізла туди: 29 травня 1873 року Хіву таки було впокорено, пограбовано та приєднано до Росії.
30 серпня 1991 року Президія Верховної Ради ухвалила указ «Про заборону діяльності Компартії України». Указ ґрунтувався на висновках Тимчасової комісії з перевірки діяльності на території України посадових осіб під час спроби путчу 19–21 серпня й констатував, що «керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України». Указ мав би стати фінальною крапкою в історії експортованої з Росії (разом із совєтською владою) партії. На жаль, не став. Сьогодні Компартія України — повноправний учасник правлячої коаліції і в передвиборних гаслах обіцяє «повернути країну народові». Абсурд у дусі ленінської логіки: адже для того, щоб повернути, треба відібрати — у партнерів і в себе самої.
1 вересня 1939 року нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Совєтська історіографія не надто любила згадувати цю дату, наголошуючи, що Радянський Союз вступив у війну (при тому Велику Вітчизняну) 22 червня 1941 року після віроломного нападу тієї ж таки гітлерівської Німеччини. Віроломного, мабуть, тому що німці порушили існуючі між двома тоталітарними режимами домовленості. А от що робив Радянський Союз за майже два роки між цими двома датами? Дуже цікаве запитання, адже в цей період Радянський Союз, по суті, виступав спільником Німеччини, розділивши з нею Польщу (про це трохи згодом), ввівши війська до балтійських країн і постачаючи тоді ще не «біснуватому фюреру», а спільникові, за якого Сталін проголосив тост після підписання пакту Молотова—Ріббентропа, нафту, на якій гітлерівські танки пройшли пів–Європи, поки докотилися до кордонів СРСР.
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
