Якщо підприємство вже давно й безнадійно збиткове, єдиний вихід для власника — закрити його, доки не збанкрутів. Та як пояснити це людям, для яких робота на цьому підприємстві — єдине джерело прибутку? У такій непростій ситуації опинилося керівництво компанії «Карбонсулчіс», а разом із ним — і весь італійський уряд. Післязавтра міністри зберуться на спеціальне засідання, аби вирішити, що робити з останньою в Італії вуглевидобувною шахтою. Днями власники з «Карбонсулчіс» ухвалили рішення закрити цю розташовану на острові Сардинія копальню, яка вже давно приносить самі лише збитки. Проте гірники, які, втративши роботу, не матимуть за що годувати свої сім’ї, з цим рішенням категорично не згодні. Позавчора 40 із них спустилися в шахту на глибину 373 метрів, прихопивши з собою кілька центнерів вибухівки (спершу відчайдухи стверджували, що 350 кг, а тепер запевняють, що 690) й детонатори. І погрожують підірвати себе просто в забої, якщо влада не гарантує їм збереження шахти й роботи.
Донедавна вугільні копальні були основною галуззю економіки регіону Сулчіс, що на захід від адміністративного центру Сардинії — Кальярі. Проте в рамках боротьби зі шкідливими викидами в атмосферу Італія загалом та Сардинія зокрема ще з кінця минулого сторіччя почала відмовлятися від вуглевидобутку, майже повністю перейшовши на експортне вугілля. Хоча шахта «Нураксі фігус», на якій зараз працює 463 гірники, була на межі закриття й раніше — починаючи з 1984 року, працівники захоплювали її тричі, щоразу відтягуючи рішення про ліквідацію підприємства. Під час останньої такої акції 1995 року шахтарі–протестувальники просиділи під землею сто днів. Щоправда, без вибухівки.