Шануй і знай, що ти Мамай

...Стукіт кінських підков, тихе відлуння дівочого співу, журлива гра кобзи та булькання у казані якогось варива — так зустрічає відвідувачів козацьке селище «Мамаєва Слобода». Минулого четверга там зібралися люди, які носять прізвище славетного козака Мамая, на честь якого свого часу й назвали це етнографічне селище. На перший з’їзд організаторам вдалося зібрати 21 нащадка цього славного роду.

Пошуки проводилися по всій території України та за її межами. Відтак до «Мамаєвої Слободи» прибули спадкоємці цього шляхетного та гордого прізвища з Сумщини, Київщини, Вінниччини, Донеччини, Черкащини і навіть з–за кордону. Зокрема, із Санкт–Петербурга приїхав пан Володимир Мамай з дружиною. Разом із ним прибула його племінниця з Риги Ірина з дочкою Ніколь, котра є наймолодшою представницею Мамаїв. Рижанка Ірина, за словами її дядька, володіє екстрасенсорними здібностями, де і простежується безпосередній зв’язок із її предком. Бо ж він не дарма на всіх художніх полотнах сидить «по–турецьки» (в позі «лотоса») — це дозволяє йому бути ближчим до землі і сприймати її енергетику.

Завдяки такому медитуванню козак Мамай знав, що було і що має статися. «В перекладі з татарської Мамай означає «почвара», а з української — це той, хто попереджував про небезпеку», — твердить директор етнографічного селища Костянтин Олійник. За його словами, образ козака Мамая є «генетичним кодом» нашого народу. Колись картини iз зображенням Мамая можна було побачити в багатьох хатах поряд з образами. Адже його вважали захисником, воїном, мудрецем, характерником, цілитилем, мандрівним філософом. Від імені козака навіть утворився стародавній термін «мамаювати», тобто мандрувати, вести козачий, кочовий спосіб життя, та вислів «ходити на мамая», тобто йти, куди очі дивляться.

«У Росії козаки — то закрита тема, а нащадки просто не цікавляться історією», — скрушно говорить петербуржець пан Володимир. Тому для нього — честь побувати на такому з’їзді, поспілкуватися зі «своїми» не тільки по прізвищу, а й по духу. До речі, пані Тамара з Глухова твердить, що прізвище Мамай особливе — воно додає їй сили, є своєрідним оберегом. «Коли щось не клеїться, я приходжу на майдан Незалежності, кидаю монетку до статуї Мамая і він допомагає», — ділиться жінка.

Після короткого знайомства всі Мамаї збираються за спільним родовим столом, до якого сідають у знаменитій позі свого предка. Частують гостей стравами XVII століття. «Там є запечені яблука з медом, овочі з бочки, печене порося, підпалок (хліб), сало з часником, узвар, ну і, звичайно, медовуха», — розповідає «УМ» про частування для Мамаїв етнограф Ірина Морозюк. За словами її колеги Столірчук Ірини, приготування святкового столу не забрало багато часу і сил. Найважче було — розшукати та зібрати Мамаїв, розкиданих по всьому світу.

ЦИТАТА

Хто такий козак Мамай, чи не найповніше розкрив у своєму романі «Козацькому роду нема переводу або козак Мамай і чужа молодиця» український письменник Олександр Ільченко, родина якого на чолі з онуком Іваном Ільченком була почесним гостем заходу. «Образ козака Мамая живе у народі не одну сотню літ. І не дві. І не три... Ось так він, вірно, і ходив по нашій щедрій землі, мудрості да хитрості з віку у вік набираючись, ходив і ходить, затим що живий він, мабуть, і тепер, веселий і непереможний, визваний до життя у глибині минулих віків силою народної фантазії, — не Хитрий Петро болгарський, не Ойленшпігель німецький, не Совесдрал польський, не Домишлян сербський, не східні мудрагелі — Мушфікі або ходжа Насреддін, не румунські Пекале і Тендале, а таки наш козак — Мамай, своєрідне втілення українського характеру, вічно живий образ волелюбства, стійкості й безсмертя народу. Козак Мамай, який упродовж століть, від усяких ворогів відбиваючись, леліяв давню мрію: не воювати, не насильничати, не ярмити нікого, а у себе вдома — сіяти хліб, класти камінь, будувати, — Козак Мамай — бродяга–запорожець, воїн і гультяй, жартівник і філософ, бандурист і співак, бабій і одночасно — монах, простакуватий і мудрий чарівник, безстрашний лукавець, — в нього і в ступі пестом не попадеш, — народний герой, якого іскону знають люди на Україні, хоч про нього над Дніпром ні казок не сказували, ні пісень не складали».