Із сином Збишеком.
Насправді у жилах Анни Герман не було польської крові. Предки за материнською лінією — переселенці з Голландії, які у ХVII столітті потрапили в Росію. За часів Колчака сім’ї довелося тікати від переслідувань у Середню Азію. Там, в узбецькому містечку Ургенчі, мати Анни познайомилася з майбутнім чоловіком — німцем, бухгалтером борошномельного заводу.
Анна народилася 14 лютого 1936 року. Звісно, тоді в СРСР і гадки не мали про День Святого Валентина, свято кохання.
Свого батька Євгенія Германа, вона не пам’ятала. Дівчинці було два роки, коли його обвинуватили у шпигунстві й заарештували. Реабілітували тільки через кілька десятиліть — посмертно.
Анна навчалася в шостому класі радянської школи, коли її мати одружилася з офіцером польської армії і сім’я виїхала до Польщі. Вітчима, за іронією долі, звали Герман. Про нього в Анни лишилися добрі спогади.
Геолог за освітою, митець — за покликанням
Любов до російської мови і літератури передалася Анні від матері й бабусі. Своїми улюбленими персонажами вона називала Анну Кареніну і Тетяну Ларіну. А ще захоплювалася живописом. Детально вивчала творчість Васнецова, Рембрандта, Шагала, Пікассо.
Сама добре малювала. Та від професії художника її відмовила мати, вважаючи, що це заняття великих заробітків не обіцяє. Зрештою, Анна обрала геологічний факультет Вроцлавського університету. Пізніше вона напише у своєму щоденнику: «Мене часто запитують, чи не шкодую я часу, втраченого на навчання на геологічному факультеті, адже жодного дня не працювала за спеціальністю. Ні і ні, зовсім це не втрачений час. Навпаки, я вдячна, що мені випала нагода зазирнути у величезну книгу, що зветься наукою про Землю. Це дозволило зрозуміти багато проблем, що стосуються життя на Землі тепер і в минулому. Ані музика, ані живопис не збагатили б так мого світогляду, як геологія».
Уперше публічно Анну вмовила заспівати її студентська подружка на своєму весіллі. У Королівському костелі Герман дебютувала з «Аве Марія». Згодом інша подружка таємно записала дві пісні Анни для прослуховування на конкурс до Вроцлавської естради. Коли ж голова журі почув Герман «наживо», не стримався: «Я безкоштовно побував на першокласному концерті!» З того і почалося.
Після перемоги у 1964 році на музичному конкурсі в Сопоті з піснею «Танцюючі Евридіки» Анна Герман уклала з італійською студією грамзапису трирічний контракт, що включав участь у різних фестивалях. Вона побувала в Англії, США, Радянському Союзі, Франції, Чехословаччині, Італії.
Серпневого вечора 1967 року співачка поверталася до Мілана з містечка Віареджо, де давала концерт. Водій гнав авто зі швидкістю 160 км/год., втратив керування і врізався в бетонне огородження. Анну через лобове скло викинуло на двадцять метрів. У неї були переломи хребта, обох ніг, лівої руки та струс мозку. Лише через 12 днів вона прийшла до тями. Далі — складні операції і довгі місяці в гіпсовому корсеті. Відтоді вона не любила приталених суконь — вони нагадували їй гіпс.
У варшавській клініці, куди її привезли, наречений, інженер Збишек Тухольський, днював і ночував. Потім привіз її до себе додому. Цікаво, що у більшості шанувальників співачки пісня «А он мне нравится» («Все говорят, он маленького роста») асоціювалася з її чоловіком. Однак Збишек був до пари високій (184 см) дружині — близько двох метрів на зріст.
Анна заново вчилася ходити. А понад усе мріяла... взяти в руки швабру і самостійно помити підлогу.
Попри прогнози лікарів, які запевняли, що на ноги вона не стане більше ніколи, Анна не здавалася. І через три роки після аварії знову вийшла на сцену.
Коли співачка завагітніла, лікарі попередили, що дитина може народитися тяжко хворою. Вона не послухала. І у 39 років народила Збишека–молодшого.
Анна Герман рідко висувала особливі вимоги організаторам гастролей. Якщо в номері було маленьке ліжко, просила доставити ще одне. А під час концерту на столику обов’язково мала стояти склянка теплого молока або чаю.
З нею працювали найкращі радянські композитори — Арно Бабаджанян, Володимир Шаїнський, Оскар Фельцман, В’ячеслав Добринін, Марк Фрадкін, Ян Френкель. Фонограми вона записувала з першого дубля, а на концертах принципово виступала тільки наживо. До слова, тільки вона одна з усіх учасників заключного концерту «Пісня року—1977» виконала «Эхо любви» своїм голосом, без фонограми.
У 1979 році у співачки виявили рак. В останній рік свого життя Анна Герман прийняла хрещення в церкві адвентистів сьомого дня — віросповідання бабусі. Казала, що якщо одужає, то надалі співатиме лише в храмі. Записувала на магнітофон свою музику до псалмів Давида, молитву «Отче наш» і «Гімн любові апостола Павла». Коли відчула себе зовсім погано, обвінчалася з чоловіком і похрестила сина.
Анну Герман поховали на євангелістському кладовищі у Варшаві. На її чорному надгробку вигравірувані скрипковий ключ і ноти.
«Анна благословила мене на виконання своїх пісень»
«У 1978 році на конкурсі «З піснею по життю» я виконала «Один раз в год сады цветут», хоча чула про те, що Анна Герман не любить, щоб пісні, написані особисто для неї, співав ще хтось, — розповіла «УМ» солістка Одеської обласної філармонії, заслужена артистка України Галина Невара. — Принаймні редактор фірми «Мелодія» Анна Качаліна, з якою Анна Герман працювала в Радянському Союзі, пізніше мені розповідала, що пісню «Надежда» Анна Герман взяла до свого репертуару винятково з тієї причини, що на той момент її ніхто не виконував.
Тож, хоча я й стала лауреатом конкурсу, мене постійно гризли сумніви. Невдовзі я гастролювала у Фрунзе. Коли дізналася, що в нашому готелі зупинилася Анна Герман, твердо вирішила: піду до неї особисто, хай винесе вердикт. Прихопила портативний магнітофон із концертними записами, в тому числі піснями з репертуару співачки, набралася нахабства і постукала у двері її номера. Анна Герман сиділа у кріслі, в простому халатику у квіточку. Така домашня, з привітним поглядом, що я втратила мову. «Чого ви так хвилюєтеся?» — запитала вона. Я відповіла: «Ось, ці пісні — ваші. Варто мені їх співати чи ні? Як скажете, так і буде ... ». Вона прокрутила записи, обняла мене за плечі: «Мила дівчинко, нікого не слухайте, ви добре співаєте. Співайте на здоров’я!»
Це була моя єдина зустріч зі співачкою. Зараз я співаю близько двадцяти пісень з її репертуару. Виступаю на вечорах її пам’яті у Миколаєві, Херсоні. У Москві познайомилася з її чоловіком, паном Збігневом Тухольським — відтоді товаришуємо.
Кілька років тому під час моїх гастролей у Варшаві пан Збігнев запросив мене у гості. Вони живуть удвох із сином у тому самому будинку, який Анна називала «Палац сонця і щастя». Збишеку–молодшому зараз 37 років, поки не одружений.
Відчувається, що у домі не вистачає жіночої руки. Сад надто запущений... «Ви стільки років один, вам, мабуть, важко», — не втрималася я. «Вже звик все робити сам», — відповів пан Збігнев. Ми гортали сімейні альбоми, і він згадував, що Анна дуже любила шити, плести. Усі сукні для виступів шила собі сама. Вона завжди з радістю прибирала у кімнатах, щоб усе блищало від чистоти. Коли у перервах між гастролями доривалася до кухні, готувала фірмову сімейну страву –– пиріжки з капустою. Любила також східну кухню, напевно, тому що народилася в Узбекистані. Гостей пригощала пловом з овочами, додаючи до нього кілька різних приправ...»
«Для тих, хто не придбав квиток на концерт, включили репродуктори»
«Наприкінці 1970–х я дізналася, що Анна Герман дає гастролі у Києві, — згадує пенсіонерка Тамара Ходосова, яка працювала інженером на заводі «Арсенал». — Звісно, квитки були у неабиякому дефіциті. Та й дату концертів, пам’ятаю, переносили. Тоді вже пішли чутки, що співачка тяжко хвора. Зрештою, вона приїхала. В перший день гастролей я прийшла заздалегідь, сподіваючись купити квиток «на руках», але таких, як я, були сотні... Не втрачала надію потрапити на другий концерт. Марно! Людей зібралося ще більше. Думали розходитися, і тут з Палацу включили репродуктори — трансляцію її концерту. Лютував мороз. Але я, слухаючи проникливий спів Анни Герман, його не відчувала».
*Анна Герман — перша співачка із соцтабору, яка взяла участь у фестивалі в італійському Сан–Ремо. Співала з Доменіко Модуньйо, Шер, Адріано Челентано, Конні Френсіс.
*Славнозвісну «Один раз в год сады цветут» на конкурсі «Пісня року» співачка виконала на «біс», що було унікальним винятком для такого музичного заходу
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
