Неземний голос надії

Народжена в День кохання

Насправді у жилах Анни Герман не було польської крові. Предки за материнською лінією — переселенці з Голландії, які у ХVII столітті потрапили в Росію. За часів Колчака сім’ї довелося тікати від переслідувань у Середню Азію. Там, в узбецькому містечку Ургенчі, мати Анни познайомилася з майбутнім чоловіком — німцем, бухгалтером борошномельного заводу.

Анна народилася 14 лютого 1936 року. Звісно, тоді в СРСР і гадки не мали про День Святого Валентина, свято кохання.

Свого батька Євгенія Германа, вона не пам’ятала. Дівчинці було два роки, коли його обвинуватили у шпигунстві й заарештували. Реабілітували тільки через кілька десятиліть — посмертно.

Анна навчалася в шостому класі радянської школи, коли її мати одружилася з офіцером польської армії і сім’я виїхала до Польщі. Вітчима, за іронією долі, звали Герман. Про нього в Анни лишилися добрі спогади.

Геолог за освітою, митець — за покликанням

Любов до російської мови і літератури передалася Анні від матері й бабусі. Своїми улюбленими персонажами вона називала Анну Кареніну і Тетяну Ларіну. А ще захоплювалася живописом. Детально вивчала творчість Васнецова, Рембрандта, Шагала, Пікассо.

Сама добре малювала. Та від професії художника її відмовила мати, вважаючи, що це заняття великих заробітків не обіцяє. Зрештою, Анна обрала геологічний факультет Вроцлавського університету. Пізніше вона напише у своєму щоден­нику: «Мене часто запитують, чи не шкодую я часу, втраченого на навчання на геологічному факультеті, адже жодного дня не працювала за спеціальністю. Ні і ні, зовсім це не втрачений час. Навпаки, я вдячна, що мені випала нагода зазирнути у величезну книгу, що зветься наукою про Землю. Це дозволило зрозуміти багато проблем, що стосуються життя на Землі тепер і в минулому. Ані музика, ані живопис не збагатили б так мого світогляду, як геологія».

Уперше публічно Анну вмовила заспівати її студентська подружка на своєму весіллі. У Королівському костелі Герман дебютувала з «Аве Марія». Згодом інша подружка таємно записала дві пісні Анни для прослуховування на конкурс до Вроцлавської естради. Коли ж голова журі почув Герман «наживо», не стримався: «Я безкоштовно побував на першокласному концерті!» З того і почалося.

Після аварії Анна розлюбила приталені сукні — нагадували про гіпс

Після перемоги у 1964 році на музичному конкурсі в Сопоті з піснею «Танцюючі Евридіки» Анна Герман уклала з італійською студією грамзапису трирічний контракт, що включав участь у різних фестивалях. Вона побувала в Англії, США, Радянському Союзі, Франції, Чехословаччині, Італії.

Серпневого вечора 1967 року співачка поверталася до Мілана з містечка Віареджо, де давала концерт. Водій гнав авто зі швидкістю 160 км/год., втратив керування і врізався в бетонне огородження. Анну через лобове скло викинуло на двадцять метрів. У неї були переломи хребта, обох ніг, лівої руки та струс мозку. Лише через 12 днів вона прийшла до тями. Далі — складні операції і довгі місяці в гіпсовому корсеті. Відтоді вона не любила приталених суконь — вони нагадували їй гіпс.

У варшавській клініці, куди її привезли, наречений, інженер Збишек Тухольський, днював і ночував. Потім привіз її до себе додому. Цікаво, що у більшості шанувальників співачки пісня «А он мне нравится» («Все говорят, он маленького роста») асоціювалася з її чоловіком. Однак Збишек був до пари високій (184 см) дружині — близько двох метрів на зріст.

Анна заново вчилася ходити. А понад усе мріяла... взяти в руки швабру і самостійно помити підлогу.

Життя «наживо»

Попри прогнози лікарів, які запевняли, що на ноги вона не стане більше ніколи, Анна не здавалася. І через три роки після аварії знову вийшла на сцену.

Коли співачка завагітніла, лікарі попередили, що дитина може народитися тяжко хворою. Вона не послухала. І у 39 років народила Збишека–молодшого.

Анна Герман рідко висувала особливі вимоги організаторам гастролей. Якщо в номері було маленьке ліжко, просила доставити ще одне. А під час концерту на столику обов’язково мала стояти склянка теплого молока або чаю.

З нею працювали найкращі радянські композитори — Арно Бабаджанян, Володимир Шаїнський, Оскар Фельцман, В’ячеслав Добринін, Марк Фрадкін, Ян Френкель. Фонограми вона записувала з першого дубля, а на концертах принципово виступала тільки наживо. До слова, тільки вона одна з усіх учасників заключного концерту «Пісня року—1977» виконала «Эхо любви» своїм голосом, без фонограми.

У 1979 році у співачки виявили рак. В останній рік свого життя Анна Герман прийняла хрещення в церкві адвентистів сьомого дня — віросповідання бабусі. Казала, що якщо одужає, то надалі співатиме лише в храмі. Записувала на магнітофон свою музику до псалмів Давида, молитву «Отче наш» і «Гімн любові апостола Павла». Коли відчула себе зовсім погано, обвінчалася з чоловіком і похрестила сина.

Анну Герман поховали на євангелістському кладовищі у Варшаві. На її чорному надгробку вигравірувані скрипковий ключ і ноти.