Хата козака Олекси Теплого

Над хвірткою до подвір’я Олексія Котегова, який iз дружиною Людмилою живе в селі Свидівок Черкаського району, висить півметровий дзвін, на якому великими червоними буквами написано: «Хата Олекси Теплого». Такий псевдонім Олексій Іванович вибрав не випадково, а цілком логічно, адже народився він на весняне свято Теплого Олекси. Взагалі цей неординарний чоловік у душі — справжній козак, який щиро любить рідну землю. А ще в себе вдома він облаштовує туристичний комплекс «Багатий Хутір» і стверджує, що має ту волю, про яку мріяв і яку давно шукав.

«Як назвеш, так і попливеш!»

«Нашу вулицю я запропонував назвати Багатим Хутором ще в ту пору, коли в селі проводили газ і створювали кооперативи та називали їх «Ромашками». Голова сільради тоді дивувалася: мовляв, що це за назва така? А я їй пояснював: «Як назвеш, так і попливеш!» — весело розповідає «Україні молодій» свої «пригоди» Олекса Теплий.

Більше 20 років тому він iз дружиною Людмилою вирішив перебратися з обласного центру в село. Пояснює, що тоді вийшов закон про індивідуальне господарство, тож хотілося втекти з міста на природу, відчути там волю й облаштувати все так, як задумав.

«Що ми могли зробити? Побудувати хату й господарювати на землі, про що давно мріяли», — пригадує минуле Олекса Теплий.

Для проживання вони обрали село Свидівок — серед соснових лісів за два десятки кілометрів від Черкас. Спочатку поїхали туди, поцікавилися, хто й де продає будинок. І вибрали хату баби Журавки, що стояла порожньою край села. Коли прийшли туди та побачили, який там чудовий краєвид — з мальовничою річкою Ірдинкою, що в’ється в кінці городу, з розкішним лісом та левадою, усіяною різнотрав’ям, то зрозуміли: ця земля стане для них рідною.

«Річка Ірдинка, яка впадає у Дніпро, у минулому часто розливалася. Вода спаде, а в хаті соми лежать. А в нас найвища точка, тут перечікували повінь. Ми живемо, як на півострові», — показує свої володіння Олекса Теплий. На його обійсті височіє добротна двоповерхова хата з зимовим садом, у якому росте навіть інжир. Це помешкання сім’я збудувала власними мозолями.

«Як переїхали сюди, в сільраді нам виділили два гектари землі. Мені люди показували отак», — крутить пальцем біля скроні Олекса Теплий. — Для чого тобі треба ті гектари? Земля ж нікудишня попалася, один пісок».

Словом, не особливо врожаїлося на тих гектарах в Олекси Теплого. Тож він вирішив перекваліфікуватися, купив дві корови, завів у хліву 32 свині й 13 років поспіль займався тваринництвом.

«Праця неймовірна каторжна, та за рахунок заробленого ми змогли побудуватися», — зазначає Олексій Іванович. Тепер, каже, у господарствi тримають тільки курей i кроликів. Але згодом хочуть узяти двох поросят i бичка, для якого влітку заготовлено сіно.

Узагалі, Олекса Теплий без діла ніколи не сидить: 16 соток свого городу він засадив виноградом і власноруч виготовляє з нього домашнє вино «Козацький хміль». А ще чоловік збирається займатися зеленим туризмом і вже створює на своїй території туристичний комплекс «Багатий Хутір».

Уже наступного року Олекса Теплий планує відкрити садибу для майбутніх гостей. Для приїжджих туристів на березі Ірдинки він збудував невеликий комплекс, у якому є кухня, сучасна лазня, а згодом будуть ще й кімнати для комфортного перебування кількох сімей. А приї­жджим iз міста, наголошує господар, обов’язково сподобається навколишня природа, тиша та безлюддя. До того ж він обіцяє цікаві подорожі околицями, риболовлю, прогулянки моторним човном по Дніпру та поїздки по визначних місцях Черкащини, а його дружина — частування домашніми стравами.

Спортсмени і патріоти

Вони познайомилися ще студентами, коли навчалися на факультеті фізичної підготовки в Черкаському педінституті. «Подивився я на Люду й думаю: мабуть, ця дівчина мені підійде. А вона тоді з другим шури–мури крутила. І вибирала між нами», — лукаво мружить очі Олекса Теплий.

«Та що там вибирала! Так воно мало бути. І, слава Богу, понад 30 років разом, маємо дорослого сина Максима», — лагідно кладе руку чоловікові на плеча Людмила Іванівна.

«Ми два роки зустрічалися, а одружилися за два дні до мого тридцятиріччя. Кажу Люді: треба зараз, бо після й чорт не женить», — жартує Олекса Теплий. І зізнається, що незадовго до того вчився на курсах масажистів у Ялті, і одна з тамтешніх дівчат пропонувала до неї свататися. Але чекала ж наречена в Черкасах.

Нині він працює масажистом, а його дружина — викладачем на кафедрі фізичного виховання Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Обоє стрункі, підтягнуті, до спорту небайдужі й тепер.

Олекса Теплий iз гордістю розповідає про те, як свого часу займався спортивною гімнастикою, а його майбутня дружина навіть виборола звання чемпіонки Радянського Союзу і завоювала п’ять медалей з багатоборства та ГТО.

«За першість Союзу вручили диплом, медаль i 80 карбованців грошової винагороди», — з усмішкою уточнює Людмила Іванівна.

Котегови сидять на відкритій терасі на березі Ірдинки за незвичайним столом, за який слугує днище великого перевернутого човна. На стіні будинку — кількаметрове панорамне полотно на козацьку тематику з назвою «Козацькому роду нема переводу», а під картиною — патріотичне гасло: «Лише той свободи й волі вартий, хто кожен день іде за нею в бій».

До України в цієї сім’ї особливо трепетне ставлення. Історія рідної країни, її мова тут у пошані. Прийнятий закон про мову Олекса Теплий називає «дикістю», при цьому зауважує: «Багато хто тільки галасує, що він патріот України, а при цьому в свою кишеню не забуває класти».

«Моя дружина мене в усьому підтримує. Я ж Овен, а вона — Лев, тож усі ідеї від неї. Вона в мене — стимулюючий фактор, — пояснює нам Олекса Теплий i додає, — усе, що зроблено у нашій господі, ми реалізовували удвох із коханою дружиною».

Далі він показує нам свій баштан і розповідає, що кавуни — то його турбота, а городина — то володіння його дружини. Каже, що перед роботою на городі нерідко жартує з дружиною: мовляв, піду пограюся з косою, а ти давай із сапою.

Цікаво, що город від горобців у Олекси Теплого охороняють чотири «москалі», так господар називає опудала в чоловічому одязі, котрі, наче вартові, стоять на його володіннях.

Біля Максима Залізняка сільських дітей посвячують у козаки

Треба сказати, що садиба в козака Олекси Теплого у Свидівку неймовірно оригінальна. Над його обійстям майорить Державний прапор України (такий у ­цьому селі є ще на сільраді), а праворуч при в’їзді до зеленого маєтку на городі росте... тризуб. Його Олекса Теплий висадив власноруч iз кущиків хости подорожникової.

Пан Олекса показує нам днями добудовану козацьку вежу висотою понад шiсть метрів. Вона зведена на березі Ірдинки, а неподалік цієї вежі на воді — «припаркований» до берега човен із білим вітрилом, на якому зображена Божа Матір, а внизу написано «Бог і Україна понад усе!».

«Цей ліс посаджений моїми руками», — Олекса Теплий показує рукою праворуч від вежі. І пояснює, як кілька років тому самотужки висадив поруч зі своїм городом тисячі зо дві сосен та ялинок. Там же зробив і козацьке коло в землі, обплівши його гілками лози.

Трохи далі він вибудував власну невеличку капличку. Коли підходимо ближче, бачимо на ній напис «Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, Київський патріархат, засновник — Олекса Теплий». Тут поставити свічки можуть усі охочі, пояснює нам Олексій Іванович, коли ми заходимо до каплички. Там він хвалиться старовинною іконою Петра й Павла й показує каміння з храму святого Миколая. Каже, що коли був у Туреччині, то інші туристи по магазинах бігали по сувеніри, а він до тієї церкви пішов. Її якраз реставрували, от і взяв звідти кілька святих камінців i привіз в Україну.

Здивування й захоплення викликає копія козацької гармати й пам’ятник холодноярському козаку Максиму Залізняку, керівнику гайдамацького повстання 1768—1769 років, що стоять ліворуч від каплички. Олекса Теплий зізнається, що захоплюється мужністю цього національного героя, тому й придбав п’ять років тому в одного скульптора його пам’ятник за 500 гривень. «Тепер біля цього пам’ятника посвячують сільських дітей у козаки», — каже Олекса.

Господар запрошує при­їжджати у Свидівок на Покрову, коли в Україні відзначають день українського козацтва. «Ми на Покрову з цієї гармати стріляємо петардами. Пуляє, аж за той тин», — розповідає Олекса Теплий.

«Любов до України в душі Олексія Івановича. Це його ідея — створити козацький осередок у нашій школі. Тепер використовуємо його матеріальну базу, тут посвячуємо школярів у козаки. Я радий, що маю такого знайомого і що ми разом виховуємо дітей», — каже «УМ» директор Свидівської школи Євген Нелін. За його словами, цього літа діти зi шкільного табора на базі «Багатого хутора» проводили спортивні змагання, а на козацьку вежу було справжнє паломництво. Село хоч і біля Дніпра, але все забудовано, а на ту частину берега, яку відвели, страшно пускати дітей, бо глибоко. А берег Ірдинки не глибокий, тож школярі тут катаються на катамарані. А ще Олекса Теплий власним коштом оплачує поїздки сільської дітвори до Холодного Яру, де вони мають змогу ознайомитися з героїчним минулим рідного краю.

На завершення ми заходимо до козацької світлиці, яку Олексій Іванович облаштував у вагончику. На трьох його стінах — намальовані самодіяльним художником картини з життя України.

«Що ми тут бачимо? Вусатих козаків — ось західняк, ось східняк, вони разом. Нам треба об’єднуватися, ми маємо бути гуртом. Тож це Україна майбутнього!» — підсумовує пан Олекса, коментуючи нам на прощання сюжети у своїй козацькій світлиці.