— Потапичу, у лiсi чути,
Що в нас... того... царя нема,
Що ви... не тягнете ним бути.
— Нехай говорять. То дарма.
«Нам треба Лева», — ще шепочуть, —
Бо з цим... пробачте... нам хана.
І вас зiпхнути з пенька хочуть...
— А я кажу: дарма, дарма.
— А вашi фрази i тиради
Уже пiвлiсу не сприйма...
А гумор ваш — хоч тiкай з хати...
— То й що? Дарма, дарма, дарма.
— У нас давно вже i законiв,
І справедливостi катма,
У лiсi — смiх або прокльони...
— Дарма, дарма, дарма, дарма.
— То ти ж, Потапичу, i бовдур,
Таких уже нiде нема.
Тобi нап’яли мокру ковдру,
А ти торочиш все — «дарма».
— То ви усi пойнять не годнi:
Для мене справдi все — дарма!
Бо головне — що я на тронi!
Хоч луснiть всi, а я — в коронi,
А всього iншого нема!
Василь ЗАКУТЬКО,
кандидат фiлологiчних наук, пенсiонер
Запорiжжя