Поки «регіональна» російська крокує країною, у Києві під Українським домом люди досі протестують проти вже підписаного Президентом закону Колесніченка—Ківалова. Навіть без надії на те, що хтось тепер зможе його скасувати — просто щоб показати: в Україні є люди, яким болить доля мови, народу і цієї байдужої до простих людей держави.
Досі голодують двоє жінок — пані Леся з Коломиї та Людмила з Києва. Загалом лишилося близько десятка найстійкіших. Спочатку учасники мирної акції протесту пережили 40–градусну спеку на кам’яних східцях, а зараз сидять під дощем без теплого одягу, закутані в картаті пледи у саморобному будиночку з коробок, накритому поліетиленом. «Доблесна» охорона все ще не пускає людей до приміщення Українського дому. Бурею поламало підставки для парасольок. Вітер розтріпує прапори УНП поблизу столика, де збирали підписи проти ухвалення закону неподалік від табору голодуючих.
«Чим ми можемо вам допомогти?» — запитую у сивої Людмили Вербицької, яка провела перед Українським домом уже 42 дні. «Дякуємо за підтримку, — щиро каже жінка, — люди приходять, цікавляться, інколи навіть приносять поїсти. Шкода лише, що влада не дозволяє поставити намет, бо це ж може пошкодити плити, і не дозволяють нам підключати жодні електроприлади. Навіть води нічим зігріти»...
Усі, хто захоче чимось допомогти цим людям, чия безстрокова (і цілком щира, без усілякої оплати, як прийнято на нинішніх мітингах) акція протесту вже стала нецікавою для більшості газет і телеканалів, можуть підтримати їх, просто прийшовши до Українського дому. Можна також приносити каремати і пледи, теплий одяг та пиття, їжу для тих, хто не оголосив голодування.