Гроші — ніщо, ідеї — все

Відповідь на питання, чому немає сильного сучасного українського кіно, ми знаємо: «Бо немає грошей». Відповідь на аналогічне питання про грузинський кінематограф, поставлене 33–річному режисеру Александру Корідзе, струсонула, як лобове зіткнення: «Бо немає ідей». Для українців фактом його біографії, що «говорить», є створення документальної стрічки про Ніно Катамадзе «Русалка». Кілька років він працював для російського ТБ, знімав документалістику в Грузії. І ось зараз Корідзе працює над проектом, який можна охарактеризувати як повнометражний художній дебют: це альманах із різножанрових новел — документалістика, анімація, фікшн. «УМ» зацікавилася цією роботою молодого грузинського режисера з двох причин: по–перше, наскрізна ідея проекту — оновити кіно– та музичний простір Грузії, по–друге, автор фінансує зйомки із власної кишені.

«Це буде новий грузинський мюзикл»

— Сашо, представте, будь ласка, свій проект. Чому він називається F5? Що ви збираєтеся сказати глядачу?

— Це буде новий грузинський мюзикл, вісім кіноновел, поставлених на музику восьми грузинських альтернативних груп. Із цією роботою частково перегукується «Кислород» Івана Вирипаєва. Але не формою, а спробою пошуку нової кіномови.

F5 — це кнопка refresh, тобто оновлення, на комп’ютерній клавіатурі. Треба освіжити грузинський музичний простір, люди мають дізнатися, що існують такі талановиті музиканти.

Ви були присутні на зйомках новели в Цинандалі, родовому маєтку князів Чавчавадзе — представники цієї родини покинули Грузію за більшовиків, зараз їхні нащадки живуть у США. За сюжетом, сюди приїжджає спадкоємиця роду, і в її уяві відбувається зустріч iз предками. Ми відтворюємо інцидент із захопленням маєтку імамом Шамілем. Новелу озвучує музика Stia (Натія Сартанія), яка останні 15 років жила в Лондоні, а зараз повернулася в Грузію (інші музиканти — Zurgi, Kung Fu Junkie, Landmark, TeTe, Svansikh, Pornopoezia, Catch the Clouds).

— У цій новелі є такий політичний момент...

— Я знаю, про що ви хочете запитати — про російського туриста й російську мову. Це не політичний момент, а ментальна проблема нашого великого сусіда. Крім того, це реальна історія: нещодавно я на власні очі спостерігав у Цинандалі, як російський турист дуже обурювався, що молодь у Грузії не говорить російською.

— Якщо ви шукаєте нову кіномову, від чого відштовхуєтеся? Що зараз знімають у Грузії?

— У Грузії популярні легкі комедії. Моє кіно не для всіх, хоча це не означає, що воно хороше. Цей фільм — повністю моє замовлення, я — продюсер, режисер і сценарист.

«У Росії знімав халтуру, бо потрібні були гроші»

— Тобто? Ви не пробували шукати фінансування?

— Мені ліньки брати участь у конкурсах, котрі тривають два–три роки. Зараз у мене з’явилася невелика сума, і я вирішив вкласти гроші у свою справу. Хоча назвати це бізнесом не можна. Це моя примха. Я плачу гроші знімальній групі, хоч і невеликі. Але вони професіонали. От оператор — Сандро Дарахвелідзе — входить у п’ятірку кращих операторів Грузії, і він — самоучка. Хоча сьогодні коли є інтернет, література, курси — не проблема навчитися знімати чи фотографувати.

— І який бюджет F5?

— Це комерційна таємниця.

— Ви прораховували, яка ваша аудиторія?

— Парадоксально, але комерційно це вигідний проект. Тому що, судячи з «лайків» на «Фейсбуці», найбільше воно сподобається молоді від 15 до 34 років, причому 65 відсотків тих, хто «лайкає», — жінки. А саме молоді жінки — найактивніші відвідувачі кінотеатрів.

— Чи є вже домовленості, підписані контракти з дистриб’юторами, кінотеатрами?

— Серйозно говорити про кінобізнес у Грузії не доводиться. Кіномережа — це три кінотеатри в Тбілісі, один — у Зугдіді й один у Батумі. Тобто у мене є два способи заробити гроші: кінотеатри й портал myvideo.ge, там мій фільм буде викладений після кінопрокату, який призначений на листопад, i доступний за певну плату, але це все одно копійки.

— Чому нам невідомий сучасний грузинський кінематограф?

— Я думаю, що це проблема всього пострадянського простору. Причина — після розвалу тої великої країни талановиті люди ковтнули стільки свободи, що банально розгубилися. Тому була така стагнація. Але зараз, здається, щось поступово міняється. У рік в Грузії знімають десь п’ять повнометражних художніх картин. Це і бюджетні кошти (з кожним роком бюджет нашого кіноцентру збільшується), й іноземні гранти.

—  Тобто, на вашу думку, це нестача ідей, а не грошей.

— Абсолютно. Говорити зараз про нестачу грошей смішно. Я свої документальні фільми в Грузії знімав за 100—200 доларів США.

— Ви кілька років працювали в Росії, де теж знімали документальне кіно. Чому поїхали туди й чому повернулися?

— Я народився в Москві, громадянин Росії, тобто москаль (сміється). І, безумовно, Росія — одна з моїх батьківщин, iз культурою, менталітетом, хочу я того чи ні. У мене було велике бажання пожити там кілька років, але потім я зрозумів, що мені немає що сказати російському глядачеві.

— Очевидно, це через досвід роботи, адже деякі з відзнятих вами фільмів мені здалися «халтурою» — про магічне каміння, відьом...

— Абсолютно! Я це робив, бо мені потрібні були гроші.

ДОСЬЄ «УМ»

Александр Корідзе

Народився 14 лютого 1979 року. Почав знімати з 11 років. У Москві вчився у Школі реклами Premier SV Юрія Гримова. Стажувався в Італії. Із 2006 року працював режисером документальних фільмів на «РЕН–TV», «Першому каналі», «Росії». У Грузії не працював на жодному з телеканалів. Своїм найбільшим професійним досягненням вважає фільми про Революцію троянд, монастир Шавнабада та Ніно Катамадзе.

СТИЛЬ РОБОТИ

— Мої грузинські документальні фільми — це те, що називається no comment. Вуаєризм. Коли глядач отримує право подумати. Звісно, ти задаєш вектор i диктуєш свою музику, але, з іншого боку — це не так примітивно, як голос за кадром. Хоча є талановиті фільми із закадровим супроводом — як «Звичайний фашизм» Михаїла Ромма. Я вважаю, що сила зображення ефективніша, ніж сила звуку.