7 серпня 1932 року з’явився відредагований особисто Йосипом Сталіним закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», згідно з яким за розкрадання колгоспного або кооперативного майна було передбачено розстріл із конфіскацією майна. За «пом’якшуючих» обставин його могли замінити позбавленням волі на термін від 10 років із конфіскацією. Амністія в таких справах заборонялася. У народі цей закон, ухвалений у розпал Голодомору, охрестили законом «про п’ять колосків». Підставою для його застосування могло бути півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій сім’ї. На початок 1933 року за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них розстріляно близько 2000.
У ніч із 7 на 8 серпня 2008 року російські війська через Рокський тунель вдерлися на територію Грузії. Як зазначає англійський історик Норман Дейвіс, «інтервенційні війська... виконували, як і можна було передбачити, «миротворчу» місію. Їх послали рятувати підтримувану Росією південноосетинську міліцію, що першою почала стрілянину й наставила пастку президенту Саакашвілі. Російські інтервенти, мабуть, не могли б діяти так швидко, якби їхню операцію не підготували заздалегідь. Як вигадливо пояснив президент Медведєв, їх послали, щоб «примусити грузинів до миру».
Ще наприкінці липня російські ЗМІ зарясніли провокативними повідомленнями про підготовку Грузії до війни в Південній Осетії, яка, між іншим, територіально належить до Грузії. 9 серпня росіяни потопили грузинський військовий катер і відкрили «другий фронт» в Абхазії. Вони вдерлись у Грузію через Кодорську ущелину й розпочали бомбардування цілей на території суверенної держави. Росіяни окупували військові бази та місто Горі. Невдовзі після підписання угоди про припинення вогню Росія поквапилася офіційно визнати Південну Осетію та Абхазію.
Аналізуючи цей «бліцкриг», слід пам’ятати, що ще 30 травня 2005 р. завершилися переговори щодо виведення російських військових баз, які діяли майже десять років. Відповідно до спільної заяви міністрів закордонних справ, останній російський військовий мав залишити територію Грузії саме в 2008 р. Але дуже вже не хотілося двоголовому орлові залишати звичне сідало. Тож у хід ішли численні провокації, а в результаті серпневого конфлікту та встановлення маріонеткових режимів у Сухумі й Цхінвалі російський військовий контингент залишився на території Грузії на невизначений час.
13 серпня 1849 року угорське військо капітулювало перед царською армією під Вілагошем. За наказом Миколи І царські війська були введені до Угорщини в червні 1849 р., щоб надати «братню допомогу» імператору Францу–Йосипу. Російська інтервенція вирішила долю угорського повстання. Як писав Герцен, «коли Угорщина повстала, Австрія дихала на ладан і зовсім би припинила дихати, якби не злочинна рука Миколи І». Придушення повстання було жорстоким: розстріляли сотні патріотів, а 13 угорських генералів, які здалися у полон, були видані австрійцям і страчені. Командував російською армією царський генерал Іван Паскевич, якому 17 травня 2012 р. — на двадцять першому році незалежності! — відкрили меморіальну дошку в Полтаві.
13 серпня 1961 року о першій годині ночі почалася операція зі зведення Берлінського муру. На той час Група радянських військ у НДР складалася з близько 40 дивізій. На територію військових частин заздалегідь було завезено колючий дріт та бетонні стовпи. Частини Народної армії й поліції НДР, тисячі членів робітничих «бойових груп» були розташовані по всій 150–кілометровій довжині кордону, що розділяв Берлін на західний та східний сектори. По команді за ніч було встановлено загорожі, розібрано трамвайні колії, припинено рух метрополітену, перервано телефонний зв’язок. Згодом розпочалося будівництво муру, що включав бетонну загорожу завдовжки в 106 км, металевий паркан під електричною напругою, 302 сторожові вежі, а ще рови, наземні міни, контрольну смугу тощо.
Мур був символом банкрутства комуністичного режиму, від якого люди тікали на Захід. Відомо, що совєтську зону окупації та Східний Берлін з 1945 по 1961 рр. залишили понад 3,6 млн. громадян НДР. Утім і після побудови муру спроби втечі не припинялися — за них було заарештовано та ув’язнено близько 75 000 осіб, 200 людей загинуло від рук прикордонників.
Далі буде.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
письменник