Там, де гори й полонини

02.07.2004
Там, де гори й полонини

      Здається, про таке можна лише мріяти: літо, Карпати, водоспад із прозорою водою, величезна купальська ватра, що породжує відчуття чогось незбагненного і таємничого, а ще — море музики, жартів і гарних людей навколо. Однак саме це чекає гостей та учасників першого міжнародного фестивалю lend-art та world-music «Шешори-2004», який з 6 по 8 липня сколихне Косівщину переливами як автентичного фольклору, так і сучасної world-music.

      Власне, почнеться фестиваль дещо раніше із... екологічної акції. Організатори фестивалю та художники, які приїдуть облаштовувати місцевий ландшафт у відповідності до свого мистецького смаку, в першу чергу озброяться гумовими рукавичками та пакетами для сміття і пройдуться берегами річки Пістиньки, очищуючи її від багаторічного бруду.

      А починалося все минулого року із загальноєвропейського молодіжного табору «Екотопія» і етнічного фестивалю, що відбувся в його рамках. Тоді до Шешор з'їхалося близько пiвтори тисячі гостей не лише з України, а й з багатьох країн СНД та Європи, а також США, Канади, Австралії. Тоді ж уперше було порушено проблему вивезення сміття з території села. «Це справді велика проблема — людям просто немає куди подіти сміття. Місцеві люди готові навіть грошима скидатися, щоб раз на тиждень приїжджала машина, яка забирала б це все», — говорить співорганізатор фестивалю Мирослава Ганюшкіна.

      Атмосфера «Екотопії» настільки надихнула її учасників, що на iнформаційний центр «Зелене досьє», який затіяв усе це, посипалися прохання, а то й просто вимоги, продовжити справу. Так виник проект фестивалю «Шешори-2004».

      Фестиваль цей незвичний у багатьох планах. По-перше, тут до мінімуму стирається межа між учасниками і глядачами, між сценою і залом, між організаторами і тими, хто потрапить уперше. Крім сцени, розташованої на березі річки, вся фестивальна галявина, в ландшафт якої впишуться lend-artівські композиції, буде перетворена на сцену для перформенсів, у яких зможе взяти участь будь-хто. Одна із таких імпровізацій — вистава «Даха-Браха» у постановці акторів центру сучасного мистецтва ДАХ, яка відбуватиметься саме в таких lend-artівських декораціях. По-друге, протягом трьох днів активно працюватимуть майстер-класи, до яких теж зможе долучитися будь-хто: опанувати мистецтво витинанки, освоїти давні народні інструменти, навчитися робити найпростіші народні ляльки-мотанки, пізнати таємниці карпатських лікарських трав. Із сусіднього села Пістині, де й досі побутує жива традиція маланкування, прибудуть майстри з виготовлення ритуальних масок — що особливо цікаво для акторів, які теж використовують маски під час дійства.

      Благословлятиме фестиваль відомий у Карпатах мольфар Михайло Нечай, відомий тим, що тиждень тримав над Чернівцями безхмарну погоду під час першої «Червоної рути». У рамках фестивалю проводитимуть і «круглі столи» з екологічних проблем. Саме ця тема привела колись молоду журналістку Ольгу Михайлюк до інформаційного центру «Зелене досьє», а нині вона — головний координатор фестивалю.

      І, звичайно ж, усі три дні на фестивалі лунатиме музика. Якщо перший день буде віддано автентичному фольклору — запрошені родинний ансамбль Тафійчуків, київський фольк-гурт «Древо», бабусі із села Веприк на Полтавщині, — то другого і третього лунатиме потужніша музика: «Гайдамаки», «Перкалаба», гурт «Йо-гурт» та їхній новий проект «Татхагата», «Очеретяний кіт» з Вінниці. А оскільки всі вони працюють приблизно в одній стилістиці, що базується на автентичному фольклорі, то не виключено, що наприкінці фестивалю виникатимуть нові музичні формації: минулого року під завісу «Екотопії» на сцену вийшли Михайло Нечай та два хлопці з Голландії та Литви і заграли на дримбах.

      Крім українських гуртів, у Шешори приїдуть музиканти з Польщі, Чехії та Росії. Серед них — і відомий чеський гурт Cankisou, який минулого року не зміг потрапити на «Екотопію», бо виступав у Франкфурті. Усіх музикантів буде до 150, плюс до 30 художників. А загалом очікується близько двох тисяч учасників дійства. Головна ж ідея фестивалю — дати можливість кожному, хто потрапить на свято, відчути себе причетним до цієї землі, її музики, звичаїв, традицій, збудити в душі отой генетичний голос крові, а водночас зрозуміти свою відповідальність за збереження і природи, і культури, і всього справжнього, чистого, світлого для нащадків. І магічна Купальська ніч, коли сили природи поєднуються з енергією людських бажань, має прислужитися цьому якнайкраще. А це значить, що подібні шоу must go on і надалі.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>