Поки жінки на Заході борються за права своїх «пригноблених» сестер у країнах із панівним ісламом (от як наші «Фемен», які заради такої благородної мети не соромляться роздягнутися навіть перед посольством Саудівської Аравії), чимало мусульманок теж ведуть боротьбу проти дискримінації з боку своїх держав. Але виступають вони зовсім не проти хіджаба чи паранджі, в які їх змушують закутуватися чоловіки–«гнобителі». Навпаки: десятки місцевих «феміністок» виходять на акції протесту проти світських реформ влади, як, скажімо, в Туреччині чи Тунісі, де заборона на носіння хіджаба в університетах призвела до тривалих і масових протестів студенток.
У Єгипті хіджаб — одяг, що закриває тіло та волосся, але залишає відкритим обличчя — дозволений і в навчальних закладах, і в органах державної влади. На відміну від нікаба, який затуляє й обличчя, залишаючи відкритими лише очі. Жінку, яка відмовляється зняти нікаб, не візьмуть на роботу й у медичний заклад чи крамницю, не кажучи вже про державне телебачення. Так принаймні було за правління президента Хосні Мубарака, який, м’яко кажучи, не толерував радикальний ісламізм, заборонивши рух «Брати–мусульмани» й проводячи політику секуляризації. Проте Мубарака скинула «Арабська весна», й ісламісти тріумфально повернулися у владу: тепер їм належить і більшість у парламенті, й президентський пост. Це дає жінкам, які принципово закривають обличчя, надію на «легалізацію» відповідного одягу в структурах, де він досі заборонений.
Такі вже парадокси емансипації по–мусульманському. З одного боку, представниці прекрасної статі вже не згодні з тим, що єдине їх призначення — обслуговувати чоловіка й дітей, і хочуть робити кар’єру (номінально Коран не забороняє жінці працювати, якщо на те є згода чоловіка або опікуна, проте на практиці в більшості ісламських держав мусульманки, навіть здобувши якісну освіту, переважно залишаються вдома). З іншого — домагаються права одягатися так, як їм хочеться, тобто носити нікаб. Хоча знавці ісламу наголошують: якщо волосся й тіло, окрім кистей рук, мусульманка зобов’язана повністю приховувати від чужих поглядів, то про обличчя в Корані такого не сказано.
А поки єгипетська влада розмірковує над тим, до якого ступеня варто доводити зворотну ісламізацію, правовірних мусульманок беруть під свою опіку приватні компанії. Як повідомляє Сі–Ен–Ен, 20 липня, з початком священного місяця Рамадан, у Каїрі почав мовлення перший телеканал, на якому працюють жінки в нікабах. Наразі канал «Марія» — лише філія телеканалу «Аль–Омма», що веде мовлення на Близький Схід. Проте надалі власники планують розширити фінансування і збільшити штат, щоб «Марія» стала окремою повноцінною «кнопкою» в арабських телевізорах.
А поки що операторки, режисерки, телеведучі в нікабах і перчатках (руки вони теж ховають) працюють на волонтерських умовах — без зарплати. У штаті є й чоловіки, але тільки на технічних посадах.
«Раніше я марно шукала роботу — розповідає Хеба Серагелдін, яка закінчила факультет масових комунікацій Каїрського університету за фахом режисера та оператора. — Зазвичай я говорила роботодавцям, що не з’являтимуся у кадрі, тож мого нікаба ніхто не побачить. Але пропозицій роботи все одно не було. В офісах телемереж неприйнятним є саме поняття жінки в нікабі…» Поява «Марії» дала Хебі й таким, як вона, можливість застосувати свої знання та вміння на практиці.
Директор телеканалу Алаа Абдалла — дочка власника «Аль–Омми» — вважає, що єгипетські інтелектуали мають підтримати права жінок у нікабі. Хоча серед інтелектуалів із нею згодні не всі — деякі експерти побоюються, що піднесення політичного ісламу в Єгипті радикалізує суспільство. Як зазначає Сі–Ен–Ен, прибічники цієї точки зору стверджують, що телемережа, яка ставить у центр уваги жінок із закритими обличчями — це розворот назад на шляху досягнень арабської революції.
Водночас Алаа Абдалла наголошує, що категорично притримується ідеї свободи слова, тому надасть критикам принципів каналу стільки ж часу в ефірі, скільки й прихильникам. Її батько Абу Іслам у своїх твердженнях більш категоричний: за його словами, канал «Марія» відновлює глобальну рівновагу в суспільстві, де жінкам дозволено «нескромно одягатися, працювати танцівницями і навіть членами парламенту». А це, мовляв, «безлад і неподобство».