Олеся Жураківська: «Моя позиція: спочатку розклад вистав у театрі, а вже потім — зйомки». Фото каналу СТБ.
Щоб зустрітися з Олесею Жураківською — ведучою другого сезону проекту «Зважені і щасливі» каналу СТБ, мені довелося більше тижня вислуховувати вибачення вкрай зайнятої людини: «У мене тренування», «Сьогодні зйомка, у Києві буду після 21–ї», «У мене нічна зйомка»... І ось нарешті я вклинилася у графік між тренуваннями і репетиціями (роботу в театрі ніхто не відміняв). Інтерв’ю записуємо у ресторанчику. Олеся замовляє салат, в якому просить замінити сир на помідори. Вживання здорової, малокалорійної їжі — це одна з умов повсякденного життя в період зйомок телепроекту.
— Олеся, багато хто з телеглядачів запам’ятав вас як учасницю проекту «Танцюю для тебе». Це було перше знайомство з ТБ зсередини?
— Першим моїм телевізійним досвідом було кулінарне шоу на ICTV. Запустили його незадовго до Помаранчевої революції. Тому неполітичну тему скоро згорнули. Але я трохи встигла попрацювати перед телекамерою.
Потім надходило кілька пропозицій від різних каналів, але мені не подобалася перспектива бути «головою, що балакає». Я хотіла контактувати з людьми. Коли запросили у проект «Танцюю для тебе», основною ідеєю якого була допомога дітям, відразу погодилася. Саме економічна криза почалася, песимістичні думки обсіли, а в мене з’явилася можливість зробити щось світле! Було складно поєднувати театр і заняття танцями. Але я тоді відкрила для себе світ людей із вадами слуху, які, переборюючи труднощі, залишаються відкритими і сильними. Зі своїм підопічним — Едіком — спілкуюся і зараз. Кілька днів тому в нього був день народження, я його вітала. Ми по–справжньому дружимо з родиною Ткаченків iз Херсона: обмінюємося електронними листами, sms, зустрічаємося, коли вони проїздом бувають у Києві.
— Як ви потрапили у проект «Зважені і щасливі»?
— Мені зателефонували, при зустрічі запропонували стати учасницею проекту. Я відмовилася. Натомість отримала пропозицію стати ведучою.
— Якби від початку знали, що графік підготовки і зйомок проекту буде дуже напружений, погодилися б стати його ведучою?
— Мені було складно, коли почала інтенсивно тренуватися. Занять чотири тіло боліло так, що приймала знеболююче, бо не могла йти на наступне тренування. Але я авантюристка, люблю iз собою експериментувати, тому погодилася б брати участь у проекті, навіть якби знала про всі найменші нюанси. Чому я акторство люблю?! Бо у нас немає однакових днів. Коли постійно змінюється графік і ритм — мене це влаштовує. Я за гороскопами — Вогонь і Лев. Мені потрібно, щоб довкола щось постійно відбувалося.
— «Зважені і щасливі–22» — проект, в якому від початку увага глядачів буде сконцентрована на недосконалих фігурах усіх учасників і вашій особисто. З цього приводу не комплексуєте?
— Я переборола цю емоційну проблему давним–давно. Для мене не має значення: моя талія стрункіша чи навпаки. Бо впевнена, що людину сприймають так, як вона себе позиціонує. Якщо жінка чи чоловік почуваються красивими, розумними, відкритими — такими їх сприймають і оточуючі. Вага для мене перестає бути абстрактною, коли починається її вплив на здоров’я: зайві кілограми «тиснуть» на хребет, суглоби, кінцівки.
Зараз я отримую велике задоволення від того, що тренуюся і худну. Я реалізую шанс продовжити свою молодість.
— У мене, глядача першого сезону «Зважених і щасливих», залишається враження, що заради телевізійної картинки творці проекту не завжди зважають на психологічний стан учасників. У вас немає такого відчуття?
— Це неправда, адже з учасниками працює психолог проекту — і на етапі кастингів, і під час проекту. Випробовування для людей з надмірною вагою дійсно складні. Але учасники свідомо на це погоджуються, бо у них є надзавдання — скинути кілограми, які заважають їм та їхнім родинам нормально жити. Ніхто нікого не «ламає» і не мучить.
— Вам як ведучій поставили завдання: за проект скинути стільки–то кілограмів?
— Ні. Я сама запропонувала, і цю ідею сприйняли на ура, щоб я худнула разом із учасниками проекту. Я тренуюся у тренажерному залі і дотримуюся правил здорового харчування. Мені це потрібно для того, щоб я могла зрозуміти, що відчувають учасники, які працюють над собою з ранку до ночі на тренувальній базі під Києвом. Тепер, коли я з ними спілкуюся, вони мені вірять, бо ми знаємо на практиці, про що говоримо. З усіма у мене гарний контакт, iз дівчатами порозумітися простіше.
— Олесю, можете уявити, що працюєте тільки у театрі за основною — акторською — професією, яку отримали після того, як стали технологом швейного виробництва?
— Моя мудра мама сказала, щоб я завжди, за будь–якої влади, була з ремеслом, — і я спочатку вивчилася на технолога. Утім за значенням акторство для мене — перша професія. Тільки в театрі працювати, напевно, змогла б. Вижити — якщо говорити про матеріальне становище — було б дуже складно. Але багато артистів живуть на зарплатню — і я змогла б.
Якщо говорити про душу — я б вижила тільки в театрі. Театр — це дім, в якому зростає актор. Чим я стаю старшою, тим чіткіше це розумію. Тільки безпосередньо контактуючи з глядачем, актор може рости і вдосконалюватися. Тільки в театрі можна працювати з класикою, з надскладним психологічним матеріалом. У кіно його все менше й менше — маємо таку згубну тенденцію.
У Театрі на Лівому березі прекрасна атмосфера, надзвичайні люди. У першу чергу, це, безперечно, заслуга Едуарда Марковича Митницького, який організував усе і культивує роками цю атмосферу.
— Ви виокремлюєте для себе якісь театральні ролі: Жозефіни у «Корсіканці», Олени Андріївни з «26 кімнат», інші?
— Кожна роль — це частина твого життя, якщо ти любиш професію. А я її дуже люблю. Навіть iз ролями з вистав, які вже «пішли», — як з коханими: роман закінчився, ти розлучаєшся з людиною, але залишається пам’ять про прекрасні хвилини. Я усвідомлюю важливість акторства. Це не просто кривляння й озвучування текстів, а місія одночасного впливу на велику кількість людей.
— У Театрі на Лівому березі ніхто не заздрить вашій затребуваності не лише за основним місцем роботи, а і в кіно та на ТБ?
— Моя позиція: спочатку розклад вистав у театрі, а вже потім — зйомки. Зрозуміло, колись доводиться просити, щоб відпустили з театральної репетиції. Але з упевненістю можу сказати, що ніколи, жодного разу, не підвела колег. Якщо репетицію призначено, актори й режисер зробили колосальну роботу, ти не можеш раптово на неї не прийти. Заздалегідь можу попросити змінити графік.
Стосовно заздрощів, усі — живі люди, можливо, десь у когось вони є. Але переконана, що працюю в оточенні прекрасних людей. І тому чиїсь хвилинні слабкості у порівнянні з насолодою, яку отримую, — це ніщо. Я людина відкрита і нежадібна, з радістю ділюсь тим, що маю. Можливо, і це мені допомагає уникати неприємностей.
— Правда, що ваш педагог у ГІТІСі Володимир Тарасенко «вибив» з вас страх перед сценою?
— Коли ти починаєш навчатися театральній майстерності, розумієш, що є базові навички, якими треба досконало управляти: володіти рухами, голосом, емоціями. У потрібний момент актор має, скажімо, переконати себе, що йому сумно, і почати плакати. Ставши студенткою, я зрозуміла, що нічого цього робити не вмію. Я добре почувалася у центрі уваги, не комплексуючи, співала, але виконати чітко поставлене завдання: піди туди–то, зроби те–то — не могла. Я просто боялася вийти на сцену. Володимир Давидович, будучи прекрасним, можливо, геніальним педагогом, розгледів у мені потенціал, викликав на заняттях із майстерності Жураківську буквально щодня. Він мені сказав: «Відпусти свої мізки. Твоя проблема в тому, що ти все прискіпливо аналізуєш. Почекай, розслабся. Рухайся, говори так, як тобі підказує природа, довірся інтуїції». Тарасенко на першому курсі заборонив мені ходити... у театри. Сказав: «У тебе природа «мавпочки». У всіх акторів така природа — наслідувати. Але ми спочатку будемо «діставати» твоє, а потім «всмоктуватимеш» гру інших».
У нас було багато прекрасних педагогів. Щоразу доводилося під усіх підлаштовуватися — це було складно. Але в результаті мені зараз комфортно працювати з будь–яким режисером: і з деспотичним, і з тим, який у всьому сумнівається. Бо весь спектр характерів був серед викладачів.
— Режисер Володимир Тихий прогнозує, що через кілька років ви будете драматичною акторкою номер один в Україні. Щоб збулося, які чинники мають бути?
— Я вже дякувала Володимирові за ці слова. Боюся не виправдати його сподівань, але приємно. Щоб у будь–якого актора була змога розкритися сповна, мають зійтися безліч факторів: роль, режисер, майданчик, на якому працюєш, медійна підтримка.
— Чи сподіваєтесь мати найближчим часом роботу в кіно, серіалах, де б міг розкриватися талант драматичної акторки?
— Якби була така можливість — я була б щаслива. Ми влітку разом робили кіно з Олексієм Івановичем Лісовцем, з яким успішно працюємо в театрі. Уже вкотре знімалася в Анатолія Миколайовича Матешко. Це справжні майстри. Коли з ними працюєш, це накладає на тебе відбиток.
— За останні 10 років ви знялися в понад 30 кінокартинах. Усі пропозиції приймали?
— Деякі з відзнятих картин не вийшли, думаю, в основному, через фінансові проблеми. Були випадки, коли, прочитавши сценарій, розуміла, що запропонована роль — не моя. Хоча це винятки, а не правило. Бо акторська професія дуже залежна: коли ти починаєш працювати над роллю, ніколи достеменно не знаєш, який буде кінцевий результат, впливати на який можеш лише на своєму відрізку.
— Яка частка фінансової зацікавленості, коли ви погоджуєтесь на роботу в кіно чи на ТБ?
— Коли я з Москви переїхала у Київ, погоджувалася практично на всі пропозиції, бо треба було, щоб мене просто бачили. Та й гонорари, напевно, тоді були домінантою. Зараз — ні.
— Телеведуча Сніжана Єгорова вважає, що її вміння говорити українською і російською мовою розширює спектр можливої роботи. Ви зі сцени і з екрана говорите тільки російською.
— Я вдома спілкуюся українською мовою. До речі, вчилася у Києві в україномовній школі — їх було тоді лише чотири. Оскільки вчилася в театральному інституті в Росії, то скрупульозно вивчала, як вона інтонується, звучить, брала участь у різних конкурсах.
— Над чим працюєте зараз у театрі?
— Режисер Лісовець ставить «Село Степанчиково» за Достоєвським. І автор складний, і в Олексія Івановича завжди складна, багатоповерхова структура, і 35 пластів під тобою. Буде над чим думати. Ще — тільки почали працювати над смішною п’єсою «Радаван IV» — це театральний дебют кінорежисера Бата Нєдіча.
— Наприкінці березня — на початку квітня була у Барселоні. Влітку, під час зйомок телепроекту і кіно, поїздила по Україні. Проект «Зважені і щасливі» зніматимемо до вересня, тому поки що ніяких неробочих поїздок не планую. (Потім буде «домашня» робота учасників реаліті–шоу і фінал — у грудні. — Авт.)
— Чи не пов’язане ваше бажання продовжити молодість — худнути з учасниками проекту «Зважені і щасливі» з особистим життям?
— Ні. З моїм молодим чоловіком ми зустрічаємося досить давно. Він — бізнесмен, розумна людина, з якою я можу говорити про Чехова і Достоєвського, покохав мене до того, як я почала худнути. Коли мені запропонували участь у проекті, перепитав: «Ти хочеш?». Отримавши схвальну відповідь, турботливо сказав: «Я дуже хвилююся за твій емоційний стан. Лесюню, у тебе вистачить сил?».
Народилася 1972 року в Києві.
Перша освіта — технолог швейного виробництва.
1996 р. — закінчила ГІТІС (Російська академія театрального мистецтва).
Два роки працювала в московському Театрі ім. Єрмолової.
З 2001р. — акторка Київського театру драми і комедії на Лівому березі.
Знялася у понад 30 кінороботах.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
