1 серпня 1944 року почалося Варшавське повстання, учасники якого сподівалися на допомогу радянських військ, що вже наблизилися до польської столиці. Те, що сталося потім, відтворює на сторінках книги «Європа. Історія» англійський дослідник Норман Дейвіс: «Сталін не визнавав незалежних військ і не мав наміру допомогти Польщі відвоювати свободу... Совєти зненацька зупинилися на самій околиці міста. Сталася мерзенна зрада. Московське радіо, що закликало Варшаву повстати, тепер назвало керівників повстання «зграєю злочинців». Німці послали до Варшави дві панцерні дивізії, і гарнізон мав час, щоб отримати величезні підкріплення... Польську армію генерала Берлінга, яка воювала під радянською командою, знято з фронту за невиконання наказів і спробу допомогти повстанцям, самого генерала позбавили військового звання. Спробам західних держав допомогти Варшаві через повітря з Італії перешкоджало небажання совєтів надавати аеродроми та заправляти літаки. Німці обстрілювали повстанців з гармат, посипали кулями з кулеметів, висаджували в повітря динамітом вулицю за вулицею, будинок за будинком, одну каналізаційну трубу за іншою на одному березі Вісли, а тим часом на другому березі радянські солдати засмагали... Попри жертовну смерть 250 000 жителів міста, Варшава й далі залишалась під ярмом... Руйнування тривало три місяці, а тим часом Радянська армія разом із комітетом польських маріонеток у своєму обозі байдуже приглядалась до цього з протилежного берега. Радянська армія вступила у безлюдні, мовчазні, припорошені снігом варшавські руїни тільки 17 січня 1945 р.»
1 серпня 1975 року український політв’язень В’ячеслав Чорновіл звернувся до президента США Джералда Форда з листом, в якому дав вичерпну характеристику тогочасної ситуації в СРСР, про що варто пам’ятати й сьогодні, коли Україну активно затягують в те саме болото, але під вивіскою «євразійства»:
«Чи відомо Вам, Пане Президенте, що проголошення політики розрядки міжнародних відносин керівники КПРС прямо пов’язали з придушенням усілякої критичної думки всередині країни? ЦК КПРС висунув тезу про посилення ідейної боротьби проти ідеологічних диверсій світового імперіалізму в умовах розрядки, дуже схожу на колишню тезу Сталіна про посилення класової боротьби в СРСР в міру наближення до комунізму, що була теоретичною платформою масових репресій 30—40 років. Нині практика теж не відстає від теорії. Починаючи з 1972 року, в низці республік СРСР (у Росії, Україні, Вірменії, у республіках Прибалтики) прокотилася найпотужніша за післясталінські часи хвиля політичних арештів та жорстоких вироків на неконституційних судових процесах (переважно закритих). Ще більшого розмаху набрали позасудові переслідування...» Для посилення ролі армії та політичної поліції вперше за останні десятиріччя міністри оборони та КДБ були введені до Політбюро ЦК КПРС, яке стало вищим органом державної влади в нашій країні...»
1 серпня 1976 року засуджений до позбавлення волі на 5 років та заслання на 3 роки Василь Стус звернувся до Президії Верховної Ради СРСР з листом, в якому відмовлявся від радянського громадянства: «Я боровся за демократизацію — а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури кваліфікували як націоналізм; моє невизнання практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злочинний наклеп. Мої вірші, літературно–критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як докази пропаганди та агітації...
Таким чином я заявляю: залишатися підданим СРСР я більше не вважаю можливим для себе і тому прошу виселити мене за межі країни, в якій мої права людини нахабно знехтувано...»
4 серпня 1662 року — придушення «мідного бунту» в Москві. Невдала спроба введення мідних грошей, зростання дорожнечі, тягар війни з Польщею спричинили масові заворушення, які почалися в столиці, а згодом перенеслися до села Коломенського, де була розташована резиденція царя. Військо жорстоко розправилося з протестувальниками, які шукали в царя захисту. Близько тисячі людей було вбито, повішено або утоплено в Москві–ріці. Цікаво, що правив Москвою тоді не Іван Грозний, а Олексій Михайлович, прозваний Тішайшим.
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
