Не ворогуй з «Дружбою»

Прокуратура інкримінувала громадському активісту Костянтину Лаврову вимагання 7 тисяч доларів від будівельної корпорації «МАКО» за припинення мітингів проти будівництва багатоповерхового будинку на місці колишнього готелю «Дружба» в Донецьку. Днями Ворошиловський районний суд Донецька визнав Лаврова винним за частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу. Також суд ухвалив стягнути з Лаврова вартість експертиз, проведених у рамках судової справи.

Уже не раз помічалося, що деякі організатори протестів проти забудови насправді переслідують корисливу мету й іноді просто шантажують будівельників. Випадок із Лавровим — перший, коли за таке винесли вирок із тюремним терміном.

Змінив гнів на «милість»

Суддя Лариса Переверзєва дійшла висновку, що дії Лаврова були кваліфіковані правильно, а його провина доведена повністю.

Нагадаємо, 20 червня 2011 року Донецьке міськуправління ГУ МВС України зафіксувало факт вимагання мешканцем Донецька 7 тисяч доларів за припинення його діяльності з «провокування людей на акції протесту», пов’язані з демонтажем будівлі готелю «Дружба». Вимагачем виявився керівник обласної громадської організації «Громадська сила» Костянтин Лавров, який активно виступав на «захист позицій мешканців будинку» за адресою Університетська, 48­а.

Акції протесту Лаврова і його прибічників почалися з листівок, спрямованих проти робіт на ділянці та самої корпорації­забудовника «МАКО», а закінчилася зіткненнями між місцевими жителями, якi виступали проти забудови, і невідомими людьми спортивної статури. Однак після цього, як встановило слідство, активна громадська позиція Лаврова неочікувано змінилася. Він звернувся до забудовників із пропозицією: запропонував керівникам «МАКО» розроблену ним «трирівневу піар­програму» як інструмент подолання труднощів, які ж сам і створив.

У «пропозиції» на чоти­рьох сторінках, розрахованій на період із 21 червня по 9 липня 2011 року, пан Лавров обіцяв різноманітними засобами спершу гарантовано прибрати представників своєї громадської організації з місця протестів, надалі знайти союзників серед місцевих жителів задля підтримки корпорації та блокувати всі масові акції проти забудови. У рамках другого етапу він обіцяв провести медійну кампанію з метою популяризації проекту забудови у ЗМІ.

Врахувавши всі обставини, 29 червня минулого року Ворошиловський райсуд Донецька обрав Лаврову запобіжний захід «взяття під варту».

Тривале розслідування і судові слухання завершились вердиктом — винен. Лавров має відсидіти п’ять років. Підсудний із вироком не згоден, тому оскаржуватиме його. Не пого­джується з рішенням суду й адвокат.

За словами захисника, Костянтин Лавров не має спадкових психічних хвороб і перебуває на військовому обліку, у зв’язку з чим проходив регулярні медичні огляди, відповідно до яких його незмінно визнавали здоровим. Захист же вважає вигідним для «МАКО» визнати Лаврова психічно хворим, оскільки слідство не має вагомих доказів його провини.

Додому — з кулаками

Медичні обстеження Лавров, мабуть, справді проходив, утім його близькі та рідні, вочевидь, бували на прийомі в медиків значно частіше. Причому не просто для перевірки фізичного чи психічного стану здоров’я, а для лікування... від побоїв. Виявляється, «невинний» борець за громадську справедливість методично бив не тільки власну дружину, а й дітей. Загалом сім’я Лаврова потерпала від свого годувальника майже 11 років.

Ще 3 серпня 2000 року дружина Костянтина Любов Лаврова написала на ім’я дільничного лікаря­психіатра Київського району міста Донецька Д. Філімонова заяву, в якій просила посприяти у «проведенні примусового психіатричного обстеження і в разі необхідності подальшого лікування свого колишнього чоловіка», оскільки той «внаслідок свого психічного захворювання психологічно негативно впливає на мене і на дітей, а також iз підвищеною агресивністю б’є мене і моїх дітей».

Підтверджує факти численних побоїв і довідка, надана начальнику Київського райвідділу Донецького головного управління МВС головним лікарем Донецької міської лікарні № 20 А. Ликовим, у якій медик перераховує травми, якi завдав Лавров своїй дружині в період iз 2005­го по 2011 рік: численні забої плечових суглобів, пальців, пошкодження зв’язкового апарату рук, посттравматичні гематоми різних частин тіла, забійні інфіковані рани тім’яної ділянки голови.

Не краща ситуація і з дітьми, які були змушені не тільки терпіти регулярні побої у брудній квартирі, а й продавати останні речі з дому, аби купити собі пиріжок. Працівники школи, де навчається Володя, старший син Лаврова, неодноразово відвідували помешкання свого учня, аби зрозуміти, чому той, раніше старанний і сумлінний, став постійно пропускати заняття, перебуває у стані знервованості і страху. «У квартирі не дотримані елементарні ремонтні умови, меблі давно застаріли і стали непридатними... Як запевняє мати, Любов Лаврова, батько ні грошей на утримання синів не дає, ні аліменти не сплачує. Сама Любов працює двірником, зарплати на харчування дітей не вистачає. Соціальна служба в допомозі відмовила, мотивуючи це тим, що зарплата матері перевищує мінімум малозабезпеченого», — каже педагог­організатор Донецької школи №19 з поглибленим вивченням іноземних мов Ольга Шморгун.

«Ситуація в сім’ї вкрай несприятлива. Любов Степанівна вказує, що батько практикує рукоприкладство, ображає старшого сина. За проступки змушує віджиматися біля сміттєвого бака на вулиці, не дає їсти по два дні. Мати і старший син бояться батька. У міліцію звертатися не хочуть, оскільки побоюються, що батько вижене дітей на вулицю, адже квартира належить Костянтину, а особові рахунки не розділені», — додає класний керівник Володимира Ольга Зарічук.

Враховуючи ці факти, служба у справах дітей Київської райради Донецька поставила Володимира Лаврова на облік як дитину, що «опинилася у складних життєвих обставинах у зв’язку з тим, що його батько не опікується вихованням дитини і допускає фізичне насилля в сім’ї». Працівники служби зверталися до правоохоронців із проханням притягнути Костянтина Лаврова до адміністративної відповідальності за статтею 173 Кодексу про адмінправопорушення, яка передбачає покарання за вчинення насильства в сім’ї.

Як бачимо, фінал цієї історії сумний, але закономірний. Людина, яка чинила наругу у своїй сім’ї, намагалася так само діяти і в громадському житті. І була двічі покарана.

Талія БОГДАН