«Катехиза» від Кофмана

До якого жанру віднести книжку Романа Кофмана «100 ненужных советов молодым дирижерам» (К.: Laurus), якого читача вона зацікавить? Не назвеш навчальним посібником, хоча диригенти–початківці знайдуть чимало корисних порад; це й не роман, хоч є тут інтрига, пристрасті та принаймні три персонажі: молодий диригент, маестро й оркестр. Автор охоплює широке поле людських стосунків, торкається багатьох здобутків культури, науки, загалом — творчості. Відтак, текст із задоволенням проковтнуть ті, хто отримує насолоду від інтелектуальних ігор розуму, й ті, для кого homo ludens (людина, що грає) є об’єктом професійного вивчення.

У передмові Р.Ко­фман пояснює, навіщо писав книжку: дати практичні поради тим, хто після авдиторних вправ під фортепіано вперше зустрівся з живим оркестром, зіткнувся з проблемами, отримав поранення і шрами. Проте далі, у відповідях на запитання відвідувачів його майстер–класів, автор пішов ненабагато далі від первинного задуму. Тут майже немає рецептів, правил або енциклопедичних довідок. Натомість роздуми видатного диригента виходять за межі фахових тем — техніки диригування, процесу роботи з симфонічними творами. Перед нами — есеї у формі катехизи, морально–етичні розмірковування над процесом творення, унікальністю музики як продукту людської фантазії й ще багато чого іншого.

Симфонічний оркестр — складний організм зі своїми законами, і саме диригент перетворює десятки особистостей у єдиний тонкий, гнучкий і вишуканий інструмент, і водночас є диктатором з майже необмеженою владою. Кофман окреслює набір здібностей, необхідних диригентові: поза досконалим володінням кількома музичними інструментами й технікою диригування «нужны еще широкие познания в смежных видах искусства, в литературе, истории, философии, психологии, внутренняя привлекательность и артистизм, владение искусством тактики и стратегии, сила гипнотического излучения, выраженные лидерские качества… Но и это не все. Вы должны обладать выдержкой и мужеством, бескомпромиссностью, жесткостью без жестокости, твердостью характера без упрямства, гармоничной сбалансированностью emocio и racio».

Чи не тими ж самими талантами має володіти будь–який вчитель, до рук якого батьки віддають своїх дітей? У книзі чимало моментів торкаються різних професій, де головним чинником є спілкування з колективом, де є потреба рахуватися з людським фактором. А відтак керівники будь–яких колективів знайдуть корисну інформацію для себе, подану в легкому іронічному стилі.

Іронія й самоіронія — еліксир життя Романа Кофмана. «Я самый скромный из гениальных людей», — каже про себе. Втім про це можна судити з широкої ерудиції й різнобічної обдарованості музиканта, розмаїтості його захоплень і занять: диригент камерного, симфонічного й оперного оркестрів (окрім багатьох українських працював із знаменитими колективами світу — в Бонні, Сеулі, Москві тощо); визнаний педагог (виховав тридцять шість молодих диригентів, що очолюють нині симфонічні й оперні оркестри в Україні, Сербії, Польщі, Канаді, Німеччині, Франції, Великобританії); поет, прозаїк, есеїст (шість опублікованих книжок).

Відтак, «100 ненужных советов молодым дирижерам» можуть стати цікавим читвом і джерелом багатьох потрібних порад для широкого кола розумних людей, закоханих у музику.

Галина РОДІНА