Ганна Гомонай: Важливо в ефірі говорити українською

Коли хтось раптово змінює вектор руху або починає робити щось абсолютно нове — це обов’язково привертає увагу. Ведуча Ганна Гомонай більше десяти років на різних каналах працювала у новиннєвих випусках. Не полишаючи звичної справи — веде на «Інтері» два денні україномовні інформаційні блоки, — кілька останніх місяців вона є однією з ведучих «Ранку».

«Зеленський мені відкрив інший світ»

— Ганно, до того, як почали працювати у «Ранку», дивилися вранішні телепроекти?

— Якщо чесно — ніколи. Я класична «сова». Але за останній рік мені довелося кардинально поміняти режим. По–перше, донька пішла до школи, а по–друге, в моєму житті з’явивися «Ранок». Завдяки йому, я зробила сенсаційне для себе відкриття: виявляється, прокинувшись о 4–й ранку, можна чудово почуватися й отримувати задоволення від роботи. У першу чергу, тому що ранковий контент дуже позитивний. Це мене надихає і мобілізує внутрішні сили, про існування яких я навіть не здогадувалася.

— Чи були побажання керівництва у ранковому ефірі вести себе так, а не інакше?

— Ні. Ніхто мене не скеровував. Просто довірили бути собою. Мені зараз інколи доводиться чути: у ранковому ефірі й новинах ти — ніби дві різні людини. З одного боку — строгість та стриманість, з іншого — позитив та емоційність. Насправді і те, й інше для мене органічно. Я — одна й та сама людина, яка опинилася в різних ефірних обставинах. Все, як у житті, де у різних ситуаціях кожен з нас проявляється по–різному.

— Зараз звертаєте увагу на роботу конкурентів з ранкових проектів, аналізуєте її?

— Навіть своїх інтерівських колег по ранковому ефіру дивлюся дуже рідко. Бо коли працюю не вранці, а в денних новинах — намагаюся трохи відіспатися і, відповідно, прокидаюся, коли «Ранок» уже закінчується. Моніторити програму не бачу сенсу, бо знаю, що ефір в надійних руках — Даша Капустян та Ліна Нерус дуже добре працюють.

Узагалі я давно «виросла» з того, щоб порівнювати себе з конкурентами. На «Плюсах» є Сенічкін. Я його обожнюю. З Русланом ми давно знайомі, довго працювали разом, спочатку на К1, потім на «Інтері». Інколи навіть жартую, що я група підтримки Руслана Сенічкіна на телеканалі «Інтер» — ранковий друг, а не конкурент.

— Ви з Русланом Сенічкіним, можна сказати, вийшли з інтерівських «Подробиць» і тепер на різних каналах ведете ранкові проекти. Багато хто подібну «міграцію» сприймає як свідомий відхід від політичних тем на телебаченні, певною мірою приховування журналістами власної позиції щодо актуальних тем. Ви як людина, що працює тепер у різних жанрах, як кваліфікуєте жанрові зміни у кар’єрі?

— Новини — це останні 13 років мого життя. На моїй практиці були телемарафони, шоу «Великі українці», концерти, але пріоритет завжди був один.

Тому я і залишаюсь у новинах. Просто я вперше зрозуміла, що колосальне задоволення можна отримувати і від роботи над проектом іншого жанру. У ньюзрумі звикаєш до великої кількості поганих новин. І якщо не ставити емоційні «фільтри», можна геть засумувати. А «Ранок» дає мені відчуття, що життя прекрасне, світле та радісне.

Я вперше в житті зрозуміла: не думати про політику і погані новини — це чудово! Але поки що у мене це рідко виходить.

— Усі, хто бачив ефір «Ранку», коли гостем у студії був Володимир Зеленський, розуміють, що з гендиректором каналу у вас приятельські стосунки. Це допомагає в роботі чи навпаки?

— Насправді у нас iз Володимиром давні робочі стосунки, які склалися ще до того, як він очолив канал. І звідти — взаємна повага і довіра. Я ці стосунки дуже ціную. І вдячна Володі за те, що він уявив мене у ролі ведучої «Ранку» і зміг переконати, що це моє. Він подзвонив і сказав: « У мене до тебе є пропозиція, але ти тільки одразу не відмовляйся...» Звичайно, у мене були сумніви. У першу чергу, вони стосувалися безжального ранкового режиму. Але я вирішила ризикнути. А вже за кілька місяців сама подякувала Зеленському за те, що він відкрив мені інший — ранковий — світ. На що він відповів: «Я впевнений, завжди треба пробувати щось нове». Його кар’єра, до речі, підтверджує цю тезу: Зеленський різнобічно реалізує себе на телебаченні, в кіно, в менеджменті. Не боїться ризикувати — і досягає успіхів. У цьому сенсі з нього варто брати приклад.

— Руслан Сенічкін у ранковому ефірі може робити з тренером зарядку, команда Нового каналу часто «приколюється» між собою і з гостями. Ведучі інтерівського ранку статичні й поважні. Не збираєтесь бути динамічнішими? Чи коли рейтинги проекту високі, змінювати нічого не варто?

— Ранкові програми на різних каналах мають власні концепції, тому що орієнтуються на різну аудиторію. Хтось максимально хоче наблизитися до глядача, ніби посидіти разом на кухні та випити кави. Хтось намагається розважати. А ми... Ми створюємо свято. І цій меті відповідає вигляд нашої казкової студії, стиль ведучих.

Наше спілкування з глядачем позитивне, але не пані­братське. Розумієте, кожен глядач повинен обирати щось своє, що йому до душі: одні — дружню компанію чудового балагура Сенічкіна, інші — приємнний, але ненав’язливий супровід ведучих «Інтера». Наші стосунки з глядачем інтелігентні. Ми не вриваємося у простір тих, хто вмикає телевізор вранці, а лише тактовно радимо, як можна змінити життя на краще. І рейтинги справді доводять, що багатьом глядачам це подобається.

«Мені пропонували повернутися у «Подробиці»

— Минулого тижня ви не вели новини, цього тижня теж працює інша ведуча. Чи не означає це, що ви взагалі відійдете від інформаційного жанру?

— Ні. Як і раніше, я суміщаю дві іпостасі: новини і «Ранок». А режим останніх двох тижнів пояснює сезон відпусток.

— І все ж суміщати різні теми і ранкові та денні ефіри не зовсім просто. Наприклад, Лідія Таран попрацювала деякий час і вранці, і до ночі, а потім не витримала і попросила керівництво, щоб воно залишило за нею менший обсяг роботи в ефірі. У вас сил суміщати різну роботу надовго вистачить?

— Я зараз дуже чітко вибудувала свій графік. На «ранковому» тижні лягаю о 9–10 вечора й обов’язково сплю вдень. Коли працюю на новинах, живу у звичайному режимі, як усі нормальні люди. Почуваюся добре. Наскільки мене вистачить — не знаю. Експеримент над собою — перевірка на міцність — триває.

— Зараз в експертів дуже багато претензій до новин на великих каналах щодо їх об’єктивності й неупередженості. Чи сприймаєте ці закиди на свою адресу?

— До новин я давно ставлюсь як до фронту робіт, за який персонально відповідаю. Для мене важливо, як виглядає мій випуск, яку інформацію я озвучую. Оскільки я відповідаю за це своєю репутацією, «обличчям». І можу сказати: сьогодні на великих каналах, до яких пред’являють багато претензій, можна працювати чесно і вибудовувати новиннєві випуски так, щоб за них не було соромно. Головне у цьому питанні — уникати узагальнень, коли всіх одним махом записують у лави заангажованих журналістів.

— Канал, на якому ви працюєте, дуже часто називають провладним і проросійським. Як ви до цього ставитесь?

— Так, в ефірі нашого каналу багато російської мови і багато влади. Як і на будь–якому іншому великому каналі. Така ситуація в країні.

— Повернулися б у вечірні «Подробиці», якби вам запропонували?

— Мені пропонували. Але сьогодні для мене дуже важливо говорити в кадрі українською. Лише тоді я відчуваю себе собою. Коли я у 2007році погодилася вести російськомовні «Подробиці», я усвідомлювала, що це компроміс із собою. Але мені обіцяли, що дуже скоро «Подробиці» стануть українськими. Цього не сталося, і через рік я пішла з програми.

— Яким новинам як новинар довіряєте ви особисто?

— Основні джерела, на які ми посилаємося, — Інтерфакс, УНІАН, Ройтерс.

Але як людина, яка хоче бачити повний погляд на події, також читаю сайт «Українська правда».

— Корінні кияни, здається, частіше говорять російською. Звідки у вас принципове бажання говорити українською мовою?

— Я виросла у двомовній київській родині енергетиків: тато розмовляє українською, мама — російською. Тому з дитинства легко переходжу з однієї мови на іншу. І російської в моєму житті насправді багато.

Але українська для мене — це моє «Я», це гени, це пам’ять про бабусю, яка вчила мене перших молитов і віршів Шевченка, це татів бунтівний козацький дух і загострене почуття справедливості, через які його виганяли з комсомолу й університету. Це — усе найрідніше. І тому я знаю, що тільки коли веду українською — зі мною уся моя сила.

— Зараз дуже багато дискусій щодо нещодавно прийнятого депутатами закону про засади мовної політики в Україні. Яка ваша позиція щодо статусу української мови?

— Моя громадянська позиція: державна мова в країні має бути одна — українська. Сьогодні в Україні не існує загрози російській мові. Безліч російськомовних теле– і радіопрограм. Із кожних 10 газет, за статистикою, 8 — російськомовні. А з кожних 10 журналів — узагалі 9. Про які утиски йдеться?! Усі розуміють, що мова — інструмент передвиборчих технологій. Це питання постійно виникає лише тоді, коли приходить час завойовувати голоси виборців.

Мій прогноз щодо цього закону такий: думаю, якщо його навіть підпише Президент, через нетривалий час його скасують.

ПРО ОСОБИСТЕ

«Андрій мені присилає sms про те, як я чудово виглядаю»

— Чи обговорюються у вашій медійній сім’ї професійні питання вдома? Ваш чоловік — тепер політик Андрій Шевченко — критикує вас, тележурналістку?

— Телебачення завжди було великою частиною нашого життя. Ми з Андрієм познайомилися на «Новому каналі»: він був ведучим, я стажувалася.

Чоловік — дуже суворий критик, бо був не лише репортером і ведучим, а й шеф–редактором «5–го каналу» — людиною, яка керувала інформаційним каналом. Тому дуже добре знає новиннєву кухню і бачить усі нюанси. До «Ранку» в нього немає жодних претензій. Під час ефірів він мені присилає sms про те, як я чудово виглядаю. А от новини Андрій дивиться дуже прискіпливо. Може сказати: «Це неповна інформація», «Це — застаріла»... Тому я не дуже люблю, коли чоловік дивиться мої випуски. Бо, звичайно, як і всі люди, не люблю критики.

— Як ставиться 7–річна Марічка до того, що мама й тато часто з’являються в телевізорі?

— Для неї — це абсолютно буденна історія. Вона від народження звикла, що всі її рідні з’являються у телевізорі — тато, мама, дідусь (екс–голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко. — Авт.).

Одну з телеведучих на екрані вона довгий час плутала з моєю мамою і казала: «О! Таня». Тобто у дитини існує переконання, що всіх, хто її оточує, показують по телевізору. І тому, коли Марічку кілька років тому запитували: «Ким ти хочеш бути, мабуть, як мама — ведучою?», вона відповідала: «Ні, це зовсім не цікаво. Я хочу бути дояркою, збирати у корівок молоко». Мене така відповідь потішила, бо це реакція здорової дитини: бути поряд з живою твариною набагато цікавіше, ніж сидіти у якійсь коробці. Але минулого року, після занять на курсі «Телемалятко» в «Інтершколі», Марічка сказала, що хоче бути режисером: «Бо режисер усім керує, і ведучими теж».

А взагалі можу сказати головне: Марічка — це наш пріоритетний проект — поміж усіх телевізійних і політичних. І ми намагаємося бути на всіх важливих у її житті подіях.

ДОСЬЄ «УМ»

Ганна Гомонай, 33 роки

Народилася у Києві.

Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету ім.Т.Шевченка.

Працювала репортером на Новому каналі, ведучою на «5–му каналі» та К1.

2007—2008 рр. — вела «Подробиці» на «Інтері» . Була співведучою «Великих українців». Після скандалу про ймовірну фальсифікацію результатів проекту всупереч офіційній позиції каналу виступила за перерахунок голосів.

Зараз на «Інтері» веде денні україномовні випуски новин та проект «Ранок».

Дружина народного депутата Андрія Шевченка.

Подружжя виховує семирічну доньку Марічку.