Землi нашi благодатнi
пахнуть раєм над Днiпром,
ми ж чомусь пасемо заднiх
в довгiй черзi за добром.
Чи то Бог нас так карає
за проступки й думи злi?
Наша хата завжди скраю
ще й в далекому селi!
Всi сусiди пруть в Європу
до пресвiтлої мети,
а у нас одвiчний клопiт —
з ким дружити, куди йти?
Часто ми у власнiй хатi
собi ради не дамо,
i кидаємось шукати
на свiй карк чуже ярмо.
Як в розладнаних супрягах
не везли свої воли,
ми знаходили «варягiв»,
щоб порядок навели:
то монгола, то литвина,
то аж шведа звiддаля,
то поляка, то турчина,
то крутого москаля.
Вiдзначається й донинi
дивним норовом наш край,
бо й сьогоднi в Українi
на «варягiв» урожай.
Ми здали чужим дантесам
полiтичний Рубiкон,
служать їхнiм iнтересам
влада, грошi i закон.
У ефiрi їх навалом,
вони в пресi нас стрижуть,
а чужинськi генерали
нам кордони стережуть.
На естрадi — чужа мова,
епатаж, кураж i мат,
ну а наша пiсня знову
для «чужинцiв» — неформат!
Скрiзь свої й чужi «варяги» —
наш елiтний бандоклас —
компонують партватаги,
щоб в ярмi тримати нас.
У нас фабрики, копальнi,
фiрми й банкiвський навар,
ще й за книги вiртуальнi
фантастичний гонорар!
Не дрiма й колона п’ята —
розпропутiнська кума:
симоненковi хлоп’ята
служать владi недарма.
Що тут радити, громадо!
Ми, панове, не орли!
Через розбрат, чорну зраду
до Європи стали задом,
свою волю, славу й владу —
все «варягам» вiддали».
Микола МАЦІПУРА
Берислав, Херсонщина