Для українцiв, загнаних у лещата фiнансового голоду, т. зв. «Вiтiна тисяча» є реальною одноразовою допомогою. І так її i сприймають, не аналiзуючи — а що вiдбувається? Термiн «компенсацiя» означає вiдшкодування чимось iншим втрачених цiнностей. Чи вiдбувається реально ця дiя — вiдшкодування втраченого?.. Нам дають одну тисячу гривень, а з рахунку ощадбанку списують одну тисячу радянських рублiв. У цьому i є ознака шулерства.
Завжди iндексом вартостi вважали вартiсть хлiба. Тож iз цiєї позицiї проаналiзуємо соцiальну iнiцiативу Президента В. Януковича. Цiна буханця т. зв. соцiального хлiба в Радянському Союзi на межi його розпаду становила 20 коп. (0,2 крб.), на одну тисячу карбованцiв можна було купити 5000 (п’ять тисяч) хлiбин. Нинi цiна такої самої хлiбини на Полтавщинi — 2,8 грн., тобто на 1000 грн. можна купити лише 357 хлiбин або в 16 разiв менше. Якщо говорити про соцiальну справедливiсть, то одна тисяча радянських рублiв мали б трансформуватися у 16 тис. гривень.
Нинiшнє ж дiйство означає, що, повертаючи нам одну тисячу, п’ятнадцять тисяч у нас вкрали. А на тi вклади громадян, якi хтось привласнив, купували не хлiб, на них скуповували ваучери, привласнювали пiдприємства, створювали власний бiзнес, який принiс новоспеченим нуворишам мiльярднi доходи, з яких «вiдстiбнули» мiкроскопiчну крихту, яка не тягне на компенсацiю. Це цинiчний пiдкуп виборцiв їхнiми ж коштами.
Анатолiй ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава