З огляду на значний недобір ранніх зернових культур (насамперед, продовольчої пшениці) через посуху та інші «сюрпризи» природи експерти аграрного ринку прогнозують подорожчання хліба вже найближчим часом. Однак цю аксіому залежності між попитом і пропозицією беруться спростовувати наші урядовці. Днями на прес–конференції в Полтаві перший заступник аграрного міністра Микола Безуглий, відповідаючи на запитання «УМ», запевнив, що «немає ніяких підстав для підвищення цін на хліб протягом усього маркетингового року». Оскільки, мовляв, держава вжила всіх заходів, щоб мати в Аграрному фонді півторарічний запас зерна. Тож перехідні запаси минулого року та цьогорічні форвардні закупівлі, за словами пана Миколи, дозволяють мати 1 мільйон 700 тисяч тонн пшениці й жита за цінами, які значно нижчі за ті, що склалися сьогодні на ринку.
Для непосвячених нагадаємо, що зараз, коли на Полтавщині жнива фактично завершилися, місцеві представництва найпотужніших вітчизняних зернотрейдерів зваблюють селян пропозиціями двох тисяч гривень за тонну тієї ж продовольчої пшениці. А що буде завтра, коли до формування цін «на повну» долучаться фактори природних катаклізмів у країнах, що залишаються найбільшими житницями світу? Однак, на переконання першого заступника міністра, «подорожчання зерна на українському та світовому ринку не позначиться на ціні хліба і хлібобулочних виробів соціально значущих сортів». Завдяки тим же таки запасам у Держрезерві... А якою буде ціна зерна для його вітчизняних виробників?
«Ціни будуть зростати — це очевидно, — зазначив Микола Безуглий. — Вже сьогодні у наших портах тонна продовольчої пшениці другого класу коштує 2100 гривень. Це вплив світового ринку. А крапку над «і» у світовому ціноутворенні, на мою думку, поставить урожай кукурудзи у США (найбільші плантації цієї культури у Штатах постраждали від найсильнішої за останні півсторіччя посухи. — Ред.). Зберуть її там на 150 чи на 200 мільйонів тонн менше, ніж щороку — це й визначить остаточну світову ціну тонни зерна з діапазоном від 300 до 350 доларів. Стосовно ж вартості українського зерна, то з розрахунку логістичних витрат на його доставку від порту до країни–споживача, які в середньому сягають 30 доларів на тонні, ми можемо розраховувати на ціну на внутрішньому ринку від 270 до 320 доларів за тонну».
Таку ціну перший заступник міністра назвав «абсолютно достатньою» для забезпечення належної рентабельності виробництва. Водночас нагадав обіцянку Прем’єра Азарова не застосовувати в цьому маркетинговому році ніяких обмежувальних заходів на кшталт квот чи мита для експорту того ж зерна. Втім селяни оптимізму профільних урядовців не поділяють. Бо ж для того, щоб капала свіжа копійка від експорту, треба принаймні мати що експортувати. З нинішнім же скромним валом зерна особливо не розженешся. Тим паче за умов, коли механізм забезпечення «вчорашніх» цін на хліб держава запроваджує через формування так званих регіональних запасів зерна.
Наповнюють же їх найжорсткішими владними важелями, буквально вибиваючи з товаровиробників збіжжя за цінами, які не завжди покривають навіть прямі витрати на вирощення тієї ж пшениці. Скажімо, Полтавська облдержадміністрація підписала з головними хлібопекарнями краю «меморандум порозуміння», пообіцявши їм в обмін на гальмування цін на свою продукцію продовольче зерно за минулорічною ціною — 1600 гривень за тонну. Неважко здогадатися, що такі демпінгові щедроти можновладці переклали на плечі селян–виробників, які називають подібне викачування хліба «новою продрозверсткою». Адже йдеться про брутальний тиск через місцеві адміністрації — із доведенням «планів до двору», привселюдним розпіканням керівників господарств за «нерозуміння важливості ситуації» перед виборами, погрозами їм усілякими карами з боку правоохоронних і контролюючих органів...
Та як віддавати зерно за безцінь, коли цього стратегічного запасу сьогодні обмаль? Передовсім на токах і в коморах невеликих агроформувань, фермерських господарств. І чому б державі за таких умов не запровадити механізм бодай часткової компенсації подібних втрат? Щоправда, говорять про це місцеві аграрії переважно не для преси, побоюючись наразитися на ще більші неприємності та репресії з боку тієї ж влади.