24 липня Церква відзначає пам’ять святої рівноапостольної великої княгині Російської (! — Авт.) Ольги. Ольга — перша російська свята. У святочній літературі її називають духовною матір’ю російського народу та «начальницею віри», — рече видання «Московія» з «Бібліотеки В.С.Черномирдіна». Треба ж таке придумати — російська свята! І це про київську княгиню Ольгу. Як доводить досвід Московії, красти можна не лише матеріальні цінності, а й духовні.
25 липня 1687 року козацька рада обрала гетьманом Івана Мазепу. Його гетьманство тривало 21 рік і стало періодом господарчого та культурного піднесення України. Саме в добу Мазепи в Україні зводили нові корпуси Києво–Могилянської академії, школи, друкарні та багато церков, архітектурний стиль яких отримав назву козацького або мазепинського бароко. Коли виникла загроза вторгнення в Україну польського війська і Мазепа попросив допомоги в Петра І, той відповів: «Не те, що десяти тисяч, не можу дати й десяти солдатів. Захищайся, як знаєш». Це було прямим порушенням головної статті українсько–російських домовленостей, укладених ще Богданом Хмельницьким. Але російські історики не вважають це зрадою. Як не вважають зрадою й російсько–польський Андрусівський мир 1667 р., за яким Правобережна Україна відійшла до Польщі. Згодом Росія так само вчинила з Польщею, спричинившись до її поділів — трьох за царату й одного внаслідок комуністично–нацистської змови 1939 р., але то вже інша тема. То чи міг Іван Мазепа вірити Росії, яка порушувала домовленості та поступово поширювала свою експансію на українських теренах? І все ж саме йому, Мазепі, 12 листопада 1708 р. було проголошено анафему в Успенському соборі московського Кремля. Синод Української православної церкви Київського патріархату 22 серпня 1992 р. скасував ту анафему. А московські попи й досі клянуть видатного гетьмана, і то не лише в Росії, а й на його рідній землі, причому подекуди в храмах, ним побудованих.
25 липня 1991 року відбувся останній пленум ЦК КПРС. На ньому було ухвалено рішення про укладання нової програми партії. Взірець відірваності комуністичних бонз від життя: до спроби державного перевороту, відомої за абревіатурою ГКЧП, залишалося менше місяця, до зустрічі Бориса Єльцина, Леоніда Кравчука та Станіслава Шушкевича в Біловезькій пущі — трохи більше чотирьох місяців. А фінальну крапку в комуністичному експерименті на одній шостій частині суходолу планети було поставлено 26 грудня 1991 р. на останньому засіданні Ради республік Верховної Ради СРСР. Його учасники ухвалили «Декларацію про припинення існування СРСР». Як кажуть, останній вимикає світло.
28 липня 1568 року під впливом митрополита Філіпа верхівка московського посаду подала Івану Грозному чолобитну з проханням скасувати опричнину. Невдовзі розпочалося повстання посадського люду. Цар сховався в Олександрівській слободі й, зібравши там опричне військо, продиктував свої умови. У вересні було страчено одного з керівників боярської опозиції Івана Федорова, позбавленого сану митрополита Філіпа заслали до тверського монастиря, де в листопаді 1569 р. його задушив Малюта Скуратов. Ще довго тривали масові страти дворян та простолюдців. Взимку 1569—1570 рр. опричники півтора місяця грабували Новгород і вбивали місцевих жителів. Псков уникнув такої долі, бо його мешканці за великі гроші відкупилися від «царевих слуг». Влітку 1570 р. за особистої участі Івана Грозного розгорнулися масові репресії в Москві, де були страчені відомі тодішні «держслужбовці»: керівник Посольського приказу Вісковатий, скарбничий Курцев та інші. Невдовзі настала черга й організаторів опричнини.
28 липня 1942 року видано наказ Верховного Головнокомандувача №227, в якому, зокрема, говорилося: «Ні кроку назад! Таким тепер має бути наш головний заклик...» Цим наказом утворювалися штрафні батальйони та загороджувальні загони в їхньому тилу. Директива Народного комісаріату оборони, що санкціонувала створення таких загонів, з’явилася ще раніше — 12 вересня 1941 р. А згідно з наказом Ставки Верховного Головнокомандувача № 270 від 16 серпня 1941 р. всі військовослужбовці, які потрапили в полон, оголошувалися зрадниками Батьківщини. Тож після визволення з німецьких концтаборів сотні тисяч військовополонених опинялися в таборах совєтських.
Далі буде.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
письменник